Однак у розпал вечірки в ліфтовому холі 27-го поверху стався неприємний інцидент. Хоча було вже більше десяти вечора, увесь будинок гудів від галасу. Мешканці тинялись по квартирах сусідів, кричали на сходах, як діти, що відмовляються йти спати. Замучені невпинним натисканням кнопок, ліфти завмерли, і холи заполонили банди нетерплячих пасажирів. Хоча їхній наступний пункт призначення, вечірка у лексикографа на 26-му, був усього на поверх нижче, люди, що покинули квартиру Талбота, навідріз відмовлялися йти сходами. Навіть розрум'янена Шарлотта, радісно повиснувши на Лейнгові, приєдналася до неподобств у холі і тарабанила в двері ліфтів сильними кулаками.
Коли ліфт нарешті прибув, за дверима виявилася єдина пасажирка — вузькоплеча молода масажистка, що жила з мамою на 5-му поверсі. Лейнг одразу впізнав у ній одну з «безпритульних», що їх було багато у висотці. Домогосподарки, що нудилися в чотирьох стінах, і замкнені в будинку дорослі дочки більшу частину часу проводили, катаючись ліфтом і блукаючи довгими коридорами величезного будинку, безцільно мігруючи в пошуках змін або розваг.
Налякана п'яним натовпом, що повстав перед нею, дівчина вийшла із задуми і натиснула кнопку навмання. П'яні гості весело заухкали. Дівчину миттю витягли з ліфта і стали нібито жартома допитувати. Перезбуджена дружина статистика закричала на бідолаху страшним голосом, протиснула через перший ряд руку і вдарила її в обличчя. Відірвавшись від Шарлотти, Лейнг кинувся вперед. Сусіди були схожі на статистів, що без репетиції грають сцену лінчування.
— Ходімо, я проведу вас до сходів.
Обійнявши дівчину за худі плечі, він спробував направити її до дверей, коли почулися крики протесту. Жінки, відштовхнувши чоловіків, почали бити дівчину по руках і грудях.
Здавшись, Лейнг відступив і дивився, як бідолаху проковтнув натовп і прогнав крізь удари кулаками, лише після цього дозволивши вислизнути на сходовий майданчик. Його звичне лицарство і здоровий глузд відступили перед цією ватагою ангелів помсти середнього віку. Він гірко сказав самому собі: «Обережно, Лейнг, а то якась дружина брокера запросто відірве тобі яйця, їй це як кісточку з авокадо дістати».
Ніч тривала галасливо, з безперестанним блуканням коридорами, криками та дзвоном битого скла в ліфтових шахтах, із гуркотом музики в темряві.
3
Смерть мешканця
езхмарне небо, нудне, як повітря над вистиглою ванною, закутало бетонні стіни та пандуси житлового комплексу. На світанку після дивної ночі Лейнг вийшов на балкон і подивився вниз, на тиху парковку. За милю на південь річка продовжувала свою вічну втечу з міста, але Лейнг обшарював поглядом увесь краєвид, немов очікуючи знайти кардинальні зміни. Загорнувшись у халат, він погладив побиті плечі. Попри те, що він волів донині цього не помічати, на цих вечірках було багато фізичного насильства. Лейнг погладив ніжну шкіру, потикав пальцем у м'язи, ніби в пошуках іншого себе,— того фізіолога, що в'їхав до цього тихого помешкання в недешевому будинку півроку тому. Усе вийшло з-під контролю. Через безперестанний галас Лейнгові вдалося поспати не більше години. Зараз будинок затих, хоча остання із сотні вечірок, що відбувалися у висотці, закінчилася лише п'ять хвилин тому.
Далеко внизу під ним машини в перших рядах парковки були забризкані розбитими яйцями, вином і талим морозивом. Із десяток лобових стекол було вибито кинутими пляшками. І попри ранню годину, десь із дванадцять мешканців уже стояли на балконах, розглядаючи смітник, що виріс біля підніжжя скелі.
Стривожений, Лейнг приготував сніданок, бездумно випивши каву, навіть її не покуштувавши. Він насилу пригадав, що зранку має заняття на кафедрі фізіології. Події в будинку цілком поглинали його увагу, немов ця величезна будівля існувала тільки в уяві, і якщо про неї не думати, могла просто розчинитися в повітрі. Коли Лейнг дивився на себе в дзеркало, на руки зі слідами від вина, на неголене обличчя, йому захотілося просто вимкнути свій розум. «Одного разу, Лейнг,— сказав він собі,— ти вирвешся з в'язниці своєї голови». Тривожний спогад: банда немолодих жінок, що напали на юну масажистку, відсилала його зовсім до іншої реальності. А його власна реакція — те, як він із готовністю опустив руки,— багато що говорили про розвиток подій.
О восьмій годині Лейнг вирушив до інституту. Підлога ліфта була всипана скалками скла та пивними банками. Частину кнопкової панелі було розкурочено з явною метою не дати мешканцям нижніх поверхів викликати ліфт. Проходячи автостоянку, Лейнг із жалем озирнувся на висотку, ніби прощаючись із частиною власного розсудку. Діставшись інституту, він ішов пустельними коридорами, насилу впізнаючи кабінети й аудиторії. Він заходив до операційних факультету анатомії та прогулювався між скляних столів. Групи студентів безперервно ампутували на них кінцівки, різали грудні клітки, голови та животи, до кінця семестру перетворюючи кожен труп на купку кісток і похоронну бирку,— все це дуже нагадувало розпад світу навколо висотки.
Протягом дня Лейнг вів заняття, потім обідав з колегами в їдальні, але подумки був далеко звідти — у багатоквартирному будинку, цій скриньці Пандорри, яка поступово відкривала одну за одною тисячі своїх кришок. Він відзначив для себе, що домінували у висотці, були найбільш пристосованими для життя в ній не буйні пілоти авіаліній та працівники кіностудій із нижніх поверхів, і не дурні й агресивні дружини заможних податківців з верхніх поверхів. Хоча, на перший погляд, саме ці люди провокували напруження і ворожнечу, справжня відповідальність лежала на тихих і стриманих мешканцях на кшталт ортодонта Стіла та його дружини. Висотка створила новий соціальний тип — холодних, байдужих людей, що не піддаються психологічному тиску життя в багатоквартирному будинку і не дуже прагнуть приватності,— vip-машин в атмосфері нейтральності. Цим мешканцям вистачало простого сидіння в дорогій квартирі, перегляду телевізора з вимкнутим звуком й очікування помилки когось із сусідів.
Можливо, недавні інциденти були останньою спробою Вайлдера та пілотів повстати проти такої логіки? На жаль, шансів на успіх у них мало якраз тому, що протистоять їм люди, задоволені життям у висотці, яких не хвилює безликий ландшафт із бетону та сталі, не турбує втручання в особисте життя урядових установ і статистичних служб, їм навіть подобається це втручання, і вони використовують його у власних інтересах. Вони процвітають у калейдоскопі знайомств, у відсутності тісних зв'язків між людьми, що, живучи в самоізоляції, ніколи не зазнають розчарування.
Втім, не виключено, що їхні справжні потреби проявляться пізніше. Чим нуднішим і сірішим ставало життя у висотці, тим більше відкривалося можливостей. Висотка з великою ефективністю виконувала завдання зберегти соціальну структуру, яка усіх улаштовувала. По-перше, вона знищувала необхідність пригнічувати антисоціальну поведінку та дозволила людям досліджувати будь-які аномальні пориви і забаганки. Захищені мушлею висотки, немов пасажири авіалайнера під керуванням автопілота, мешканці могли поводитися, як завгодно, відкриваючи у своїх душах найтемніші закапелки. У багатьох сенсах висотка була моделлю тієї технології, що відчиняє двері дійсно «вільній» психопатології.
Упродовж цього довгого дня Лейнг подрімав у кабінеті, чекаючи, коли ж він таки зможе відправитися додому. Нарешті він виїхав, пролетів повз недобудовану телестудію, потім його на п'ять хвилин затримала колона цементовозів, що в'їжджала на будівельний майданчик. Саме тут потрапив в аварію Ентоні Ройял (на його машину, задкуючи, наїхав грейдер), і це завжди видавалося Лейнгові дуже іронічним і по-своєму типовим для однозначної персони Ройяла, який не лише став першою жертвою житлового комплексу, але й допомагав проектувати місце нещасного випадку.
Роздратований затримкою, Лейнг сердито вчепився в кермо. Чомусь йому здавалося, що за його відсутності відбуваються важливі події. З'явившись у висотці близько шостої, він зрозумів, що таки сталося багато свіжих інцидентів. Переодягнувшись, він зазирнув до Шарлотти Мелвілл випити. Вона приїхала зі свого рекламного агентства одразу після обіду, турбуючись про сина.