Усі висипали на балкон, Кросленд і Стіл вчепилися один в одного, немов кожен намагався не дати іншому стрибнути через край. Притиснутий до поруччя, Лейнг бачив власний балкон за три метри під ним. У немислиму мить паніки в його голові промайнуло: а що, якби жертвою був він? Люди навколо, перехилившись через поруччя, вдивлялися в темряву через біноклі.
Далеко внизу, вчавлене у зім'ятий дах автомобіля в передньому ряду, лежало тіло людини в елегантному костюмі. Елеонора Пауелл, із перекошеним, ніби від болю, обличчям, відсахнулася від поруччя і протиснулася повз Кросленда. Лейнг учепився в металеве поруччя, шокований та збуджений водночас. Майже на всіх балконах величезного фасаду тепер стояли люди: мешканці дивилися вниз, немов із лож величезної опери під відкритим небом.
Ніхто не підійшов ані до розбитої машини, ані до вм'ятого в її дах тіла. Лейнг, дивлячись на розірваний смокінг і лаковані туфлі маленького розміру, упізнав у небіжчикові ювеліра із 40-го поверху. Його окуляри лежали біля переднього колеса машини, у неушкоджених кришталевих лінзах відбивалися яскраві вогники.
4
Угору!
ісля смерті ювеліра впродовж тижня події стрімко розвивалися в найтривожнішому напрямку. Річард Вайлдер, який мешкав на двадцять чотири поверхи нижче доктора Лейнга і тому набагато сильніше відчував тиск висотки, одним із перших повною мірою відчув зміни.
Вайлдер три дні був у від'їзді: знімав сцени для нового документального фільму про заворушення у в'язниці. Заколот арештантів у великій провінційній в'язниці, який широко висвітлювався в газетах і на телебаченні, дав можливість вставити у фільм гострі кадри. Вайлдер повернувся додому після обіду. Він щовечора дзвонив Гелен із готелю й обережно розпитував про стан справ у висотці, але вона ні на що особливо не скаржилася. Проте її ухильні відповіді його непокоїли.
Припаркувавшись, він поштовхом відчинив дверцята і витяг важке тіло з-за керма. Зі свого паркувального місця з краю автостоянки він уважно оглянув фасад величезного будинку. На перший погляд усе було спокійно. Сотні машин рівними рядами стояли на паркувальному майданчику. Поверхи балконів піднімалися назустріч сонцю, за перилами пишно квітли рослини в горщиках. На мить Вайлдеру навіть стало прикро: завжди готовий до дії, він насолоджувався суперечками минулого тижня, коли доводилося осаджувати агресивних сусідів (особливо з верхніх поверхів), які псували життя Гелен і двом хлопцям.
Певний дисонанс вносило тільки розбите велике вікно на 40-му поверсі, через яке вийшов нещасний ювелір. На даху було два пентхауси: північний займав Ентоні Ройял; у південному жив ювелір із дружиною. Зламану раму не замінили, і зірочка-скалка нагадала Вайлдеру чи то клинопис, чи то позначку на фюзеляжі бойового літака.
Вайлдер дістав із машини валізу і сумку з подарунками для Гелен і синів. На задньому сидінні лежала кінокамера: Вайлдер планував відзняти кілька сот футів пілотних кадрів для фільму про висотку. Незрозуміла загибель ювеліра підтвердила його впевненість у тому, що слід зняти документальний фільм про життя у висотці, можливо взявши смерть ювеліра за відправну точку. Яке щастя, що Вайлдер мешкає в тому ж будинку, що й покійник: це додасть фільму автобіографічності. Коли закінчиться поліцейське розслідування, справу передадуть до суду, а великий знак питання поганої слави так і залишиться на тому, що Вайлдер називав «переоціненим будинком» або «висячим палацом, що розсіює насіння інтриг і руйнації».
Підхопивши багаж м'язистими руками, Вайлдер пішов стоянкою до будівлі. Його власна квартира була розташована прямо над головним входом, і Вайлдер очікував, що Гелен вийде на балкон помахати рукою — одна з компенсацій за те, що він мусив паркувати машину в кінці стоянки. Однак майже всі жалюзі були опущені.
Пришвидшивши крок, Вайлдер дістався перших рядів машин. І тоді ілюзія порядку почала відлітати геть. Машини в перших трьох рядах були всипані брудом, вилощені колись боки вкрилися подряпинами і вм'ятинами. Доріжки навколо будівлі вкривали пляшки, банки та скалки; сміття було стільки, ніби воно сипалося з балконів безперервно.
У вестибюлі Вайлдер побачив, що два ліфти не працюють. У холі панувала тиша, немов будинок покинули. Офіс менеджера будинку було замкнено, на викладеній плиткою підлозі біля скляних дверей лежала нерозібрана пошта. На стіні напроти ліфтів виднівся напівстертий напис — перший серед закликів й особистих послань, які незабаром покриють усі доступні поверхні. Достатньо влучні, ці графіті демонстрували рівень інтелекту й освіченості мешканців. Попри виявлену в них жвавість розуму та багату уяву, вправні акровірші, паліндроми та грайливі непристойності, намальовані на стінах аерозольними фарбами, перетворилися на різнобарвну нечитабельну мішанину на кшталт дешевих шпалер (мешканці висотки так ними гребували) у пральнях і туристичних агентствах.
Вайлдер із дедалі більшим нетерпінням чекав біля ліфта. Він бив по кнопках, але ліфти не виказували йому жодних ознак взаємності. Усі ліфти зависали між 20-м і 30-м поверхами і здійснювали лише короткі переміщення. Підхопивши багаж, Вайлдер попрямував до сходів. У темному коридорі другого поверху він перечепився об пластиковий мішок, набитий сміттям, що забарикадував двері його квартири.
Коли він увійшов до передпокою, то першим його враженням було, що Гелен поїхала, забравши синів. Жалюзі у вітальні були опущені, кондиціонер не працював. Дитячі іграшки й одяг валялися на підлозі.
Вайлдер відчинив двері до спальні хлопців. Вони спали у себе в кімнаті, важко дихаючи застояним повітрям. На таці між ліжками лежали залишки вчорашньої їжі.
Вайлдер перетнув вітальню й увійшов до своєї спальні. Жалюзі на одному вікні були відкриті, і сонячне світло без перешкод лягало на білі стіни. Чомусь Вайлдер згадав камеру в психіатричному крилі в'язниці, яку знімав два дні тому. Гелен, повністю одягнена, лежала на акуратно застеленому ліжку. Вайлдер подумав, що вона спить, але, коли він рушив спальнею, намагаючись заглушити важкі кроки, вона підняла на нього абсолютно байдужий погляд.
— Річарде... Усе гаразд,— спокійно сказала вона.— Я не сплю відтоді, як ти вчора подзвонив. Добре з'їздив?
Гелен хотіла піднятися, але Вайлдер втримав її голову на подушці.
— Що з хлопчиками?
— Нічого,— вона торкнулася його руки і заспокійливо посміхнулася.— Вони хотіли спати, і я дозволила. Все одно зайнятися більше нічим. Уночі дуже шумно. Вибач, що у квартирі такий безлад.
— Забудь про квартиру. Чому хлопчики не в школі?
— Її зачинено; відколи ти поїхав, вони вже й не ходили.
— Чому?
Вайлдер, роздратований пасивністю дружини, зчепив пальці великих рук.
— Гелен, не можна ж цілий день лежати! А сад на даху? А басейн?
— Здається, вони існують тільки в моїй голові. Це дуже складно пояснити...
Гелен показала на кінокамеру на підлозі біля ніг Вайлдера.
— А це навіщо?
— Мені треба дещо зняти для фільму про висотку.
— Ще одна документалка про в'язницю,— невесело посміхнулася Гелен.— Я пораджу, із чого почати.
Вайлдер узяв її обличчя в долоні, намацав худі вилиці, немов хотів переконатися, що тонкі кісточки ще на місці.
Він мав якось її підбадьорити. Сім років тому, коли він познайомився з Гелен під час роботи в комерційній телекомпанії, вона була яскравою і впевненою в собі асистенткою продюсера і її гострий язичок припав Вайлдеру до серця. Якщо вони не були в ліжку, то невтомно сперечалися. Зараз, народивши двох синів і проживши рік у висотці, Гелен замкнулася в собі, пристрасно віддавшись турботі про дітей. Навіть рецензування дитячих книг було в минулому.
Вайлдер приніс Гелен чарку її улюбленого лікеру. Намагаючись вирішити, що робити, він помацав м'язи на грудях. Те, що раніше приносило йому радість, а тепер здебільшого викликало занепокоєння,— це те, що Гелен перестала помічати його романи з незаміжніми жінками висотки. Навіть якщо вона просто бачила, як чоловік говорить з однією з них, Гелен лише підходила, тягнучи за собою синів, немов їй було вже однаковісінько, куди його може завести випадковий секс. Деякі з цих молодих жінок (на кшталт телеактриси, чийого афганського хорта Вайлдер утопив під час перебоїв з електрикою, або асистентки режисера поверхом вище) подружилися з Гелен. Асистентка, серйозна дівчина, яка читала Байрона в чергах за продуктами, працювала на незалежного порнопродюсера — так, принаймні, повідомила чоловіку спокійним голосом Гелен.