— Дай перепочити хвильку, Жабчику! — І Щур, мало не плачучи, плюхнувся у крісло. Кріт сів на сусіднє і чемно похвалив Жабину «чарівну оселю».
— Найкращий дім на всю річку! — запально вигукнув Жаба. І не втримався, щоб не додати: — І не тільки на всю річку, як на те пішло!
Тут Щур штовхнув Крота ліктем. І треба ж, що Жаба це помітив. Він одвернувся весь червоний від обурення. На мить запала ніякова мовчанка, а тоді Жаба раптом зареготавсь.
— Пусте, Щурику! — проказав він. — Ти ж знаєш, я завжди так... А все одно моя хатка непогана, правда? Вона тобі й самому дуже подобається. Але облишмо про це. Ви мені страшенно потрібні. Ви можете допомогти мені, а це найголовніше!
— Мабуть, ідеться про твої гоночні човни, — мовив Щур, прибравши невинного вигляду. — Гадаю, у тебе це виходить непогано, хоч ти, буває, часом і шубовснеш у воду. Якщо наберешся трохи терпіння та добре потренуєшся, то можеш...
— Тю, човни! — урвав його Жаба і аж скривився від огиди. — Дурні дитячі забавки. Я вже забув і думати про них.
Безглузде марнування часу — ось що таке ваші гоночні човни!
І мені дуже прикро бачити, як ви, любі хлопці, — бо ж ви здатні подивитися правді в очі — витрачаєте стільки сил на це безцільне заняття. Ні. Я нарешті відкрив істинну цінність, єдину на світі, варту уваги,— справу всього життя. Хочу присвятити їй решту своїх днів і можу тільки пожалкувати, що не один рік змарнував на всяку банальщину. Ходімо, любий Щуре, і твій шановний друг теж, якщо його добра ласка, до моєї стайні, і ви побачите те, що побачите!
Вони рушили за ним до стайні, хоч вигляд у Щура був дуже недовірливий. Жаба провів їх через каретню, вони вийшли у двір, і перед їхніми очима заблищала, як нова копійка, циганська халабуда на червоних колесах, пофарбована у канарково-жовтий колір, відтінений зеленим.
— Ось, дивіться! — вигукнув Жаба, розчепірившись і гордо випнувши груди. — Ось де справжнє життя — в цьому візку. Широкий шлях, курна дорога, ковиловий степ, пасовиська, зелені огорожі, положисті пагорби! Хутори, села, містечка й міста! Сьогодні тут, а завтра — аж ген десь! Подорожування, нові враження, нові місця, захоплюючі краєвиди! Цілий світ перед тобою, і небокрай весь час відступає! Щоб знали: це найкращий з усіх візків, які коли-небудь будували у світі, безперечно, найкращий! Залізьте в нього й погляньте, як там усе опоряджено. То я сам, сам придумав!
Крота все це так захопило й схвилювало, що він притьмом кинувся слідом за Жабою і збіг по приступках усередину халабуди, а Щур тільки пхикнув і залишився на
місці, засунувши лапки глибоко в кишені.
Там і справді було хоч і тіснувато, але дуже затишно. Невеличкі ліжка, складаний столик біля стіни, маленька плита, щоб готувати їжу, різні шухлядки, книжкові полички, клітка з пташкою, а ще горшки, сковорідки, глечики й чайники усіх розмірів та форм.
— Усе готове! — врочисто оголосив Жаба і витягнув якусь шухлядку. — Ось, бачиш: печиво, консервовані омари, сардини — все, чого душа забажає. Тут содова вода, там тютюнець, онде поштовий папір, шинка, повидло, шашки й доміно — все до ваших послуг. — Він теревенив, не вгаваючи, коли вони спускалися додолу. — Найменшу дрібничку враховано, ви самі впевнитесь, як тільки ми вирушимо в дорогу, а це буде сьогодні ж, відразу по обіді.
— Перепрошую, — озвався Щур так повільно, мовби жував солому, — мені вчулося, ніби ти сказав — «ми», «вирушимо» й «сьогодні по обіді»?
— Любий мій, добрий, дорогий Щурику, — благально попросив Жаба,— не говори таким манірним та зневажливим тоном, бо ти ж чудово розумієш, що вам доведеться їхати. Я без вас просто не впораюсь, отож, будь ласка, не гарячкуйте і не сперечайтесь, бо цього вже я не стерплю. Гадаю, ти не збираєшся асе життя скніти біля своєї любої обмілілої, запліснявілої річки або визирати з діри в урвищі чи сидіти в тому човнику? Я хочу показати тобі світі Я збираюся зробити з тебе справжнього мужчину, хлопче мій!
— А мені те байдуже, — відказав упертий Щур. — Я не їду — і край. Я хочу скніти біля своєї любої річки, визирати з діри і сидіти в човнику, як досі. Більше того, Кріт теж скнітиме зі мною й робитиме те, що і я, — правда ж, Кроте?
— Авжеж, — згодився вірний Кріт. — Я скнітиму з тобою, Щуре, і як ти скажеш, так і буде, так і повинно бути. Хоч можна сказати й інакше: може бути. А втім, я жартую, — закінчив він з тугою в голосі. Бідолаха Кріт! Життєва Пригода — яка ж то була незвичайна для нього штука і як же вона його хвилювала! Надто велика була спокуса, до того ж він з першого погляду вподобав цей канарковий візок та й усе його причандалля.