І зненацька Павлик повернувся до Євгешки. Удаючи, ніби він тільки тепер помітив свого товариша, Павлик нехотя мовив:
— А, й ти тут? Живий? Не втопився? Ось тобі й маєш! Він питає, чи живий. Адже про це треба Євгешці спитати Павлика, а не навпаки.
Ні, цього далі Євгешка не міг стерпіти. Він близько підійшов до Павлика.
— Павлику, бий мене! Чуєш, бий!
— Бити? Навіщо? Я не гніваюсь на тебе. Мені просто шкода тебе. Бідний ти, бідний боягуз!
Краще б він був ударив!
Євгешка знітився. Низько похилилась голова, йому лишалось робити?
Але як це сталося? Як урятувався Павлик?..
РОЗДІЛ ОДИНАДЦЯТИЙ
майже цілком присвячений нічній подорожі Євгешка
Того чудового ранку, коли — пам'ятаєте? — на лопухах блищали срібні краплі роси коли Павлик з Євгенікою несли поза городами водохід до річки, того, чудового ранку Олеся проснулась раніше за всіх. «Звісно, коли не рахувати баби Лизавети, яка встала ще раніше і вже поралася біля печі. (Але баба Лизавета в рахунок не йде. Вона просипається ще до того, як гукне її півень галаган).
Олеся встала, схопила рушник і побігла до річки. Деякий час затрималась на березі біля дощок і обаполів. «Ех, і вишка ж буде!»
Згадала Олеся, як читали лист товариша Постишева на районному піонерському зльоті. Тепер будують водні вишки і в Чапаєвці, і в Петрівцях, і в Бучаках. А великолучанські піонери за справжнісіньку водну станцію взялися!
Весело наспівуючи, на ходу скидаючи з себе одяг, Олеся пішла берегом до улюбленого свого місця, де завжди купалась. Босі ноги грузли в піску, десь здалека, з-за повороту ріки долинув гудок пароплава.
Розбігшися з берега, кинулась у воду й попливла. Згори повільно йшов чорний, схожий на черепаху, буксир. Він тяг за собою довжелезний пліт. Біля дерев'яного будиночка на плоті вештались люди, курів димок. Люди почували себе, як удома. Можливо, пливуть вони вже не один тиждень, пливуть звідкілясь із верхів'я Десни, з Брянських лісів. І пливти їм отак на плоті, напевне, ще довго-довго…
Олеся пливла до буксира. Їй заманулося погойдатись на високих хвилях. Дужими плавними помахами рук Олеся впевнено розрізала воду. Перша хвиля від пароплава набігла несподівано й весело, загойдавши дівчину, наче в колисці.
Треба признатись, що коли б поблизу в той час були папа чи мама, вони б дали своїй доньці такої колиски, що вона добре б її запам'ятала. Батько Олесі — водолаз, не раз траплялися з ним небезпечні пригоди, але він завжди казав: «Мужність — це розсудливість». Олеся вважала, що це цілком правильно. Але вона негайно забувала про всяку розсудливість, коли потрапляла в воду. Можливо, холодний душ викликав у неї деякі послаблення пам'яті. Нема чого говорити, як це нерозсудливо — пливти до пароплава, щоб тільки погойдатися на хвилях.
Проте цього разу виконати свій намір Олесі не пощастило. З-за невеличкого острівця (цей піщаний острівець лишився від землечерпалки, яка недавно поглиблювала фарватер) майнула в воді чиясь голова. Підхоплений швидкою течією, якийсь хлопчина відчайно боровся з хвилями, намагаючись досягти піску. Це йому не вдавалось. Він, мабуть, дуже знесилів, помахи його рук були то повільні, то неприродно швидкі. Олеся бачила, як він ліг на спину, працюючи ногами, але течія була дуже швидка, хлопчина явно втрачав сили.
Тієї хвилини, коли Олеся кинулась йому на допомогу, з плоту теж помітили хлопця, бо двоє хутко сіли в човен і відчалили. Проте Олеся допливла раніше, бо була значно ближче. Вона вже впізнала Павлика.
— Павлику, тримайся!
— Тримаюсь, Олесю! — почулась відповідь, але раптом голові Павлика зникла під водою. Серце в Олесі враз стиснулося в крижану кульку, у виски гулко вдарила кров. «Невже — кінець? Невже втопився?»
Вона напружила всі сили. Холодна смуга води несподівано різонула тіло. «У вир потрапила», — майнуло в голові. На мить озирнулась і побачила недалеко човен з двома гребцями.
Голова Павлика знову виринула з води в двох кроках від Олесі.
— Тримайся, Павлику!
Хлопець нічого не відповідав. Олеся чула його хрипке дихання. Підпливла ззаду й схопила його за голову. Павлик судорожно замахав руками, намагаючись учепитись за дівчину.
Коли Павлик очуняв, він побачив над собою Олесю. Шелестів верболіз, кричали чайки. Тепло пригрівало сонце. І враз хлопець згадав усе, що трапилось.