— Павлик! Ура, Павлик!
Олеся помітила, як Павлик озирнувся на неї — це була тільки мить —і знову здалося піонерці, що хлопець посміхнувся. До фініша вже недалеко, але Олеся відчула, що стомилась. «Ну, кінець, — майнула думка, — він переможе». Але чому зненацька стихли крики на березі? Чому вже не чути оплесків? Що сталося? Здивовано побачила біля себе Павлика. Він здавав крок за кроком. Промінь надії наддав Олесі нової сили. Вона рвучко шарпнулась уперед. Ще трошки, ще трохи-трохи, і фініш. Павлик безнадійно відстав. Але… чому він посміхається? Ще мить і оркестр заграв туш, оплесками вітали глядачі Олесю.
— Оце — да! — радів Йосип Максимович. — А що, хлопці, бачите, які в нас піонерки! Ну, як вам не соромно?
— Павлику, — нахилилась до товариша Олеся, — чому ти увесь час посміхався? Не так як завжди, а особливо якось посміхався, чудно якось…
Павлик узяв піонерку за руку.
— Олесю, я віддячив тобі сьогодні за… за порятунок.?Ураз неясна здогадка спантеличила Олесю. Вона густо почервоніла.
— Ти… віддячив? Ти… навмисне відстав?
— Навмисне, Олесю.
Вогники образи і гніву заіскрились у її зіницях.
— Як ти смів зробити таке? Так не роблять піонери! Розумієш ти це?
— Олесю… Ти не гнівайся. Я бачив, як ти хвилювалась. І я згадав, як ти врятувала мене. Я не міг інакше, Олесю.
— Це нечесно! Ти мене образив… Ти навіть не розумієш цього.
— Мовчи, Олесю. Про це ніхто не повинен знати. Мені не треба було нічого тобі говорити. Ось і все.
І раптом Павлик здригнув. Олеся бачила, як поширились його очі, відкрився рот, він хотів щось гукнути і застиг. Трапилось щось незвичайне. Люди зривалися з місць, вимахували руками, вигуки злилися в один суцільний рев. Олеся глянула на ріку і скам'яніла. До вишки хутко під'їздив дід Галактіон верхи на Павликовому водоході. Дід був у святковому одязі, на грудях у нього розвівалась червона стрічка, він щосили крутив педалі, водохід, плавно похитуючись, хутко наближався. Дід крутнув руля, водохід вправно обминув вишку і пристав до берега. В одну мить юрба оточила діда. Першим біля нього опинився Павлик. Він задихався від хвилювання, від несподіваного щастя — водохід був тут, перед очима, водохід — гордощі і радість винахідника!
— Діду! Діду Галактіоне! — безтямно вигукував Павлик і обіймав то діда, то водохід, а на очах у хлопця блищали щасливі сльози. — Діду, та як же ви? Де ви його знайшли?
— На березі, синку. Дуже просто. Напевне, вода прибила до берега…
І враз дід став струнко, взяв під козирьок і відрапортував:.
— Прибув благополушно у повній справності на машині, котру й повертаю у ваше розпорядження. Я шістдесят років…
Але йому не дали скінчити:
— Знаємо, знаємо, ви шістдесят років їздили на волах!
— А тепер на машині!
— На водоході!
— І купуєте собі велосипед, котрий на гумових шинах!
Дід Галактіон комічно розвів руками:
— Ну й народ! І рапорта не дали доказати!
Наступного дня піонервожатий подзвонив по телефону у лікарню. Мабуть, він одержав дуже невеселі вісті, бо прийшов до піонерів сумний-пресумний.
— Ось що, хлоп'ята. З Євгешкою погано. Дуже погано, хлоп'ята. Зараження крові в нього. Ось що.
За годину колгоспівська підвода виїхала з села. На шарабані сиділи Василь, Олеся, Кузька, Наталя й Павлик. Наталя тримала на руках велику скриньку з фанери. Це був нашвидку організований ляльковий театр. Піонери вирішили відвідати хворого товариша і розважити його невеличкою виставою. П'єску придумав сам Кузька. Це була дуже нескладна п'єска. У Матрьошки заболів зуб. Вона звернулася до баб Бабарих, і ті почали її лікувати. Вони шептали над хворою, обмазували її щоку глиною, давали дихати димом від ладану, щоб підкурити того зловредного черв'яка, який завівся у зубі. Черв'ячка не підкурили, але Матрьошка зовсім здуріла від того лікування. Вона вхопила ломаку і погналася за своїми «лікарками». Ті з переляку видралися на високу вербу, де були грачині гнізда. Стривожені й обурені граки зовсім обскубли бабам волосся, а Матрьошка пішла до справжнього лікаря, який вирвав їй хворого зуба.
Лікаря й граків довелося спішно робити з матерії й вовни, і тут Наталя виявила неабияку майстерність. Вона ж переробила двох своїх ляльок на баб Бабарих. Нема чого казати, що означеним Бабарихам, напевне, не до смаку припаде Кузьчина п'єска, і, напевне, вони домагатимуться негайного зняття її з репертуару. Проте я особисто твердо переконаний, що Бабарихам у цьому не пощастить, і Кузька, мабуть, напише ще не одну таку п'єску, висміюючи залишки старого, побитого побуту. У передпокої дітей зустрів лікар.