Сказавши, старий схопився обома руками за край столу і опустився на стілець. Після нього підвівся Божебор і мовив:
— Я такої думки, як і Вшебор. Високий пане, я ще був при тому, як шістнадцять років тому Віт, двірський капелан князя Собеслава, під Хлумецом у панцері та шоломі ніс у битву корогву святого Адальберта на списі святого Вацлава, і ми вибороли славетну перемогу над Лотаром. Чини так само. Їдь із корогвою від гори до гори, від долини до долини і збирай своїх. Краще пролити нашу власну кров, краще пожертвувати нашим майном, краще боротись до грані поразки і навіть краще зректися під примусом своїх прав, ніж дивитись, як прийде в країну чужий пан, що не знає ані країни, ані звичаїв, порядкує, як йому заманеться, кривдить нас і, можливо, забере не багато, а все.
Тут підскочив Вецель і вигукнув:
— Я кажу, як Божебор!
— Я теж! — гукнув чийсь голос.
— Я теж! — гукнув і другий, і третій.
Тепер уже кожен кричав своє, в залі знявся гармидер.
Болеміл простяг руку над столом і подав знак замовкнути. Коли мало-помалу запанувала тиша, і він хотів підвестися, озвався князь:
— Болеміле, говори зі свого місця сидячи.
Та Болеміл заперечив:
— Високий пане, я ще не такий немічний, щоб забути про пристойність.
Потім спроквола підвівся і, коли з сивим волоссям і довгою сивою бородою вже стояв перед столом, заговорив:
— Коли Вшебор говорив про одного чоловіка, що старший за нього і присутній у цій залі, то це про мене, бо інакше тут нікого немає старшого за нього. Натомість коли він казав про мудрість, що є в голові того чоловіка, то це не про мене, бо в моїй голові було багато дурниць і я лише намагався позбутися їх. Але правда, як він казав, що я багато чого пережив. Я багато чого пережив і дещо помічав. Я знаю з досвіду: якщо покласти погане зерно в землю, будуть погані сходи, і вони вже проросли в наших будинках, проросли в наших церквах, проросли в наших залах та спальнях, тож нам треба позбутися їхніх гірких плодів. Крім того, я дізнався, коли саме вкинули в землю те погане зерно. Лихе насіння посіяли в княжому Вишеградському замку. Я тоді не допомагав обрати нашого князя Владислава, бо це було проти права і кожен вибір князя — погана річ, але оскільки він тоді став великим князем, а Владислав, син Собеслава, відцурався свого права, я визнав нашого князя згідно зі своїм обов’язком. Я сказав на з’їзді, що результатам виборів буде війна, як ставалося і в минулі роки. Я ще казав, що в боротьбі за наступність кликатимуть чужинців, і так воно й сталося, і так і має статися, бо їх прикличе або одна сторона, або друга, або ж вони прийдуть самі, коли сторони розшматують одна одну до повного знесилення. Корогва святого Вацлава нічим не допоможе вам у таких суперечках, бо ж він святий обох сторін і кожен сподівається на нього та кличе його. Але він не слухає нікого, і Господь та всі святі відвертаються від таких суперечок і шлють своє прокляття, бо це братовбивчі війни, а якщо Бог і допомагає праву в таких суперечках, то діється це з гіркотою і внаслідок необхідності, щоб ми в майбутньому боронили право від легковажності. Якщо ми вже не можемо уникнути ситуації, щоб сюди прийшли чужинці, то нехай вони приходять до нас, а не до ворогів, а щоб наше лихо тривало недовго, нехай прийдуть вони чимшвидше, а щоб вони не звикли до нашої країни, треба швидко покласти всьому край. І тоді, високий князю, я скажу в свої літа: прав далі і прав так, як ти починав. Але збери своїх радників і неквапно та мудро ухваліть закон про наступність на княжому престолі, закон, який мав би велику силу і який ніхто б не намагався порушити, і такий закон покладе край стражданням, які інакше довіку гнітитимуть нас і від яких не можна захиститись ані моїм сивим волоссям, ані цими словами з моїх вуст.