Трохи згодом до мурів під’їхав загін ворогів із чорними прапорцями, які свідчили про прохання дозволити їм забрати їхніх полеглих і поранених. Дипольд на знак дозволу звелів підняти чорний прапор. Вороги одразу почали збирати своїх. Оборонці на мурах придивлялися до них і впізнавали одяг, характерний для тієї або тієї частини країни, а якби хтось поміж них мав там родичів і дивився б на них зверху, то впізнав би навіть обличчя.
Увечері того дня в церкві Святого Віта пролунали перші хвалебні гімни. Були присутні Дипольд, княгиня і всі проводирі, і так багато воїнів, скільки могло вміститись у церкві. Лісові люди в своїх грубих уборах поставали навколішки на церковній підлозі.
Упала ніч, і люди стали поповнювати запаси метальних знарядь, щоб бути готовими до нового наступу
Другого дня вороги не підступали до міста.
Увечері Дипольд скликав проводирів і розповів їм, що, як він знає, на полі, де отаборились вороги, є лука з болотом і трясовиною, і табір з боку тієї луки не дуже укріплений і має гіршу охорону. Проте він знає одну тверду стежку через те болото й трясовину, і один вірний чоловік ще сьогодні вдень поставив уздовж неї лозини. Князь хотів уночі піти з загоном воїнів через болото, напасти на табір і заподіяти якомога більше шкоди. А повертаючись, хотів заманити переслідувачів у болото. Проводирі можуть дати людей, які самі зголосяться піти. Збір опівночі коло князівського престолу.
Проводирі розійшлися.
Як настала північ, усі люди вже стояли перед князівським престолом. їх було більше, ніж треба. Дипольд відпустив зайвих, потім пояснив задум і сказав:
— Ваш пароль — «Владислав», пароль для повернення — «Ґертруда».
Загін поїхав до брами в супроводі групи вершників під командою Юрика. Браму відчинили, і Дипольд лишив за нею ту групу вершників, а сам подався зі своїм загоном на луку. На луці вершники підійшли до болота, а потім по твердій стежці стали переходити його. Чоловік, що поставив лозини, йшов як провідник поміж двох воїнів. Вершники дійшли отак аж до табору. Там стояла огорожа з кілків, устромлених у землю. Дипольд наказав підважувати кілки ломами. Робітники підступили до кілків. Аж тут коваль із Плани відсунув убік булаву, схопив один кілок обіруч і витяг його, потім другий, третій і так далі. Коли він витяг зо два десятки кілків, Дипольд сказав, що досить, і звелів підняти один кілок над огорожею як знак, а потім повів своїх людей крізь той отвір. Невдовзі побачили трьох чоловік, які стояли в траві і не впізнали їх, тож їх полонили. Трохи згодом підступили до вогню. «Конрад!» — пролунало їм назустріч.
— Владислав! — вигукнули напасники і помчали на ворогів. Перебили сторожу, яка стояла там, потім ще кілька груп вартових і добулися до наметів, а коли вороги вискакували з них або піднімалися з землі, де спали, їх убивали або ж вони тікали. Знявся галас і поширився по всьому табору. Дипольд заборонив щось підпалювати, щоб у світлі заграв не помітили його воїнів. Вороги тікали дедалі численнішими юрбами, а коли якась купка й намагалася чинити опір, багатьох клали на землю, а решту змушували відступити. Дипольд усякчас наздоганяв ворогів і сік їх мечем, між ворогами і його вершниками не мало бути вільного простору. Дипольд напирав на розгублених ворогів, наче морська хвиля, що наступає на пенистий берег, несучи з собою геть усе.
Аж тут у таборі прямо попереду замиготів вогонь. На той знак заворушились вогники там і там, блиснула зброя. Вороги стали в лаву.
— Ґертруда! — вигукнув Дипольд.
— Ґертруда! — пролунав далі крик.
Вершники розвернулися й помчали назад до огорожі. Чули позаду бойові поклики і тупіт кроків.
Вершники під’їхали до діри, скинули піднятий кілок, виїхали назовні й довгою вервечкою помчали по твердій стежці. Невдовзі почули позаду зойки, неначе хтось на смерть перелякався, потім почули вказівки й застороги, а невдовзі, скачучи вперед і вперед, не чули вже нічого. Доїхавши до краю луки, почули десь праворуч тупіт копит, а під брамою побачили ворожих вершників, які зіткнулися з вершниками Юрика. Напали на ворогів ззаду, і вони, затиснуті з обох боків, розгубилися, намагалися втекти вбік, зазнали втрат, бо одні тікали по схилу вгору і перекинулись, а інші тікали по схилу вниз і впали. Дипольд і Юрик переслідували їх, скільки було змоги, потім розвернулися й пустили своїх воїнів спочивати до ранку.
Уранці, коли розвидніло, побачили, як вороги ревно працюють у своєму таборі на луці. Невдовзі виїхав ворожий загін і переплив Влтаву на човнах до правого передмістя. За ним попливли інші загони. Потім у різних місцях передмістя закурівся дим, загорілись хати, пожежа дедалі ширшала, жителі намагалися гасити.