Оборонці на мурах кричали:
— Нелюди, виродки, вовки, коли впіймаємо кого, то вб’ємо, і жоден, навіть коли тисячі до наших рук потраплять, не лишиться живим!
Міщани збіглися і кричали:
— Дипольде, випусти нас, щоб ми вбивали, нищили, душили, навіть якщо це буде смерть для нас і для всіх твоїх воїнів!
— Ми вийдемо так, як виходили сьогодні вночі, — відповів Дипольд.
Під’їхала верхи княгиня. Була в бойовому обладунку, її золоті коси прикривав лискучий шолом, а в руці вона тримала оголений меч. За нею їхало багато придворних панів та інших чоловіків. Усі були озброєні. Поряд із нею їхала Дімут у своєму звичайному бойовому обладунку.
— Дипольде, — крикнула княгиня, — я привела воїнів і приведу ще більше, я хочу бути серед оборонців міста!
— Висока княгине, — відповів Дипольд, — буде так, як ти забажаєш.
Потім прийшло багато чоловіків та хлопців із міста і всі просили прийняти їх до лав оборонців міста. Дипольд давав згоду і розподіляв їх у різні підрозділи.
Пожежа вщухла тільки під вечір, а остаточно загасла вночі.
На четвертий день після пожежі вороги знову підступили до міських мурів. Їх було набагато більше, ніж першого разу, і вони мали з собою чимало возів із гаками, мотуззям, драбинами, широкими щитами, мішками з землею, щоб підвищувати рівень землі під мурами, та іншим спорядженням. Розставили велике число лучників, численні юрби побігли до мурів і намагалися з більшим натиском і швидкістю видертися нагору. Але й оборонці були швидші та невтомніші, рясніше кидали вниз каміння, більше лили окропу, ненастанно вилітали стріли та дротики, а коли хотіли замінити кого, ніхто не погоджувався. З міста прибігали люди і несли в руках або в полах каміння, цеглу, залізо, свинець, щоб було що кидати у ворогів, якщо припасу в оборонців не вистачить. Княгиня зі своїм почтом була на мурах, а згодом поїхала провідати всіх воїнів. Її очі блищали яскравіше, ніж звичайно, а щоки були червоніші. Дімут не відставала від неї, її очі теж блищали яскравіше, а щоки були червоніші. Княгиня під’їхала до Юрика, що командував своїми воїнами, до Хотимира, що був серед своїх. Вітала їх, і вони вітали її. Під'їхала до Дівіша, що доводив до пуття свої риштовання. Він поважно привітав її. Княгиня під'їхала до Любомира, що був серед людей своєї жупи і метав грубі дротики. Він шанобливо вклонився їй. Княгиня під’їхала до Болеміла. Він сидів поряд із великою катапультою й наказував. Шапка спала йому з голови, ясніло сиве волосся. Він схилив голову перед княгинею і наказував далі. Княгиня під'їхала до єпископа, що командував своїми людьми. Під'їхала до Мілоти. Потім до лісових людей. Ровно на мить відійшов і привітав її. Лісові люди жбурляли у ворогів такі тяжкі предмети, що їх, здавалося, ніколи б не могли підняти людські руки. Княгиня під'їхала до молодого Бена, Здеслава, Касти та до інших. Вороги зрештою зреклися свого наміру, Дипольд переслідував їх із численним загоном, багатьох убив, зойки болю і крики гніву лунали і серед напасників, і серед оборонців міста.
Тепер вороги почали в своєму таборі інші роботи. Спорудили з боку міста вали, бастіони та рови, неначе хотіли проти фортеці збудувати другу фортецю. Збили широкі щити з колод та стовбурів і працювали під захистом тих щитів. А коли закінчували земляні укріплення, пересували щити ближче до міста і копали далі. Копали й рови з валами і в тих ровах наближалися до міста.
Дипольд наказав зміцнити мури. В слабких місцях люди мурували за першим муром другий мур, збивали щити, будували оборонні споруди та нові катапульти; теслі, ковалі, смоловари, зброярі, плетільники, виробники стріл і списів та всі інші, кого залучили виконувати військовий обов’язок, працювали без перепочинку.
Дипольд наказав позбирати з допомогою довгих лещат знаряддя і речі, що їх вороги покидали під мурами, а те, що годі було дістати, знищили вогнем.
Усе, що могло літати й падати, випускали на ворогів, а ті й самі пускали в місто стріли й метали каміння. Дипольд із воїнами часто робив вилазки з міста і бився в полі. Дізнавшись про місце, яке видавалося йому вартим нападу, він на столі малював вуглиною схему нападу, пояснював своїм воїнам малюнок, а потім виривався з загоном із брами, їхав місцями і стежками, добре знайомими йому, і разив списами, піками, булавами, мечами, ножами всіх, кого щастило заскочити, і з якомога більшою силою напирав на ворогів. Люди билися врукопаш, хапали один одного за ремені обладунку, поли одягу, душили руками, билися груди в груди, тілом до тіла, наче оскаженілі брати-вороги, наче сини одного краю, що боролися з синами того самого краю. А після битви князь зі своїми воїнами знову квапився до міста.