— Я побачив, що там стоїть чоловік, і пішов до нього в кущі, бо він погукав мене, — вигадував чоловік.
— А коли по мені влучила стріла і я помітив одразу ще й стрілу на одязі свого супутника, — насідав Вітіко, — ти стояв зі своїм товаришем у чагарях і ви дивилися на нас, а коли мій слуга підійшов до тебе, поряд із тобою на траві лежав арбалет. Якщо я гарантував тобі життя і не віддам тебе на тортури, то подумай, що кара через брехню буде тяжча.
— Це все гідна жалю помилка, — викручувався чоловік, — я завжди вірно служив високому герцогу Генріхові, і мене хвалили. А високий герцог оголосив, що треба ловити і приводити розвідників. Мій знайомий сказав тоді чотири роки тому за цим столом, мовляв, ви розвідник, але ж ви не поїхали до ворога, до Леопольда в Австрію.
— Тож ви засідали на шляху в Австрію? — допитувався Вітіко.
— Ні, — заперечив чоловік, — то тільки балачки такі були.
— Гаразд, — кивнув головою Вітіко, — а що було сьогодні?
— Мій знайомий, пускаючи стріли, сказав, що ви розвідники і йдете від Леопольда. Він хотів вас трохи подряпати, бо ж вас було троє, та от тільки його стріли не пробили вашої шкіри і одягу вашого зброєносця.
— Ви тоді в Гауценберґу не дуже придивлялися до лосячої шкіри мого обладунку, — мовив Вітіко.
— А я тоді казав своєму знайомому, що ви дуже шляхетний пан і ніякий не розвідник.
— А тобі твій знайомий сказав, навіщо він стріляв по моєму зброєносцеві? — запитав Вітіко.
— Він боявся його більше, ніж другого, — відповів чоловік, — та й по другому він потім теж би стріляв.
— А якби він нас просто подряпав, невже він думав, що ми не будемо боронитися? — дивувався Вітіко.
— Боронилися б, — відповів чоловік, — і мій знайомий утікав би, бо я б не дав зловити вас: адже ви дуже шляхетний пан і ніякий не розвідник.
— З якого села ти пішов до церкви Святого Ульріха? — запитав Вітіко.
— З Гауценберґа.
— А твій знайомий казав тобі, з якого села він прийшов у чагарі? — допитувався Вітіко.
— Ні, він такого не казав, — відповів чоловік, — але й він, напевне, вийшов із Гауценберґа.
— А звідки ти родом? — запитав Вітіко.
— З Пассау, шляхетний пане, — відповів чоловік.
— А ти знаєш, звідки родом твій знайомий? — запитав Вітіко.
— Здається, він народився десь коло Пассау.
— А де був ти останні три-чотири дні або й тиждень? — не вгавав Вітіко.
— Я був удома, або в Гауценберґу, або у Вісгофені, або там, куди мав занести якусь звістку, або там, де була для мене якась робота, — розповідав чоловік.
— І твій знайомий теж був десь тут? — запитав Вітіко.
— Я бачив його то тут, то там, — відповів полонений.
Вітіко звернувся тепер до людей, що стояли коло будинку:
— Серед вас є господар заїзду?
— Авжеж, — відповів один голос.
— Тож, прошу, підійдіть до нашого столу, — попросив Вітіко.
Господар пішов до столу.
— Дайте мені відповідь на кілька запитань про цього чоловіка, що стоїть отут зв’язаний перед нами, — сказав Вітіко.
— Якщо я зможу відповісти, — відповів господар.
— Цей чоловік сьогодні вже був тут? — запитав Вітіко.
— Він їв тут уранці сир, — повідомив господар.
— Їв сам? — запитав Вітіко.
— Ні, з ним був ще один чоловік, — відповів господар.
— Той другий чоловік мав сиву бороду? — запитав Вітіко.
— Так, він справді мав сиву бороду, — відповів господар.
— А ці двоє часто ходять разом? — допитувався Вітіко.
— Як трапляється, — відповів господар, — але я вже частенько їх бачив.
— А вони вже довго крутяться в цій місцевості? — запитав Вітіко.
— Колись вони були воїнами покійного герцога Генріха, — відповів господар. — Певне, живуть десь поблизу від Пассау, і їх багато разів бачили в нас то тут, то там.
— А чи ходили вони й за ліс? — поцікавився Вітіко.
— Важко сказати, бо там не дуже є де заробити, — стенув плечима господар.
— А чи вони цього літа не були відсутні довгий час? — запитав Вітіко.
— Думаю, ні, — відказав господар, — останнім часом їх часто можна було побачити на нашій вулиці.
— Отже, й останні два тижні? — уточнив Вітіко.
— Авжеж, — відповів господар.
— А чоловік за тим столом крамар? — запитав Вітіко.
— Так, — кивнув господар.
— То зробіть мені послугу й запросіть його до нашого столу, — попросив Вітіко.