— Я одразу почну робити скрині, тільки-но ти вийдеш від мене, — сказав Давид.
— Ну, то роби, — кивнув головою Вітіко. — Цієї зими я буду з вами.
— Чудово! — зрадів Давид.
Вітіко після цієї розмови вийшов від Давида і пішов ще до коваля Петера Лауренца, і до Христа Северина, і до Віта Ґреґора, і до скрипаля Тома Йоганнеса, і до Стефана, і до матері Норберта. Потім повернувся додому й розмовляв із Мартином про те, що сталося за час його відсутності вдома, Мартин показував йому, що змінилося.
Увечері Вітіко сидів із багатьма чоловіками, які прийшли до нього, на стежині перед будинком, а як настала ніч, ліг спати в своїй кімнаті.
Наступного дня, ще вдосвіта, Вітіко вдягнув своє сіре грубе вовняне вбрання й високі чоботи, насунув на голову темну повстяну шапку. Незабаром прийшов тесля Давид. Вітіко показав йому обтесані колоди, що були в садибі, вони виміряли довжину та ширину повітки і визначили, що слід робити, щоб із неї вийшла стайня. Потім Давид пішов.
Вітіко найняв трьох чоловік із в’ючними конями й наказав їм опівдні бути готовими поїхати до Крумлова й забрати там його речі, що їх погоничі в’ючних коней доправлять із Відня, навантажити ті речі на коней і привезти їх у Плану. Раймундові доручили поїхати з тими людьми і прийняти майно у віденських погоничів.
Після цього Вітіко пішов на Кржижову гору, проказав перед хрестом коротку молитву й глянув на ліс, у якому було Чорне озеро й за яким стояв дім Генріха фон Юґельбаха. Потім глянув на ліс святого Хоми.
Після обіду прийшло четверо чоловік з одним помічником столяра Давида й почали працювати над повіткою.
Пополудні Вітіко десь цілу годину поїздив на своєму сивому коні в бік лісу святого Хоми і назад.
Увечері до Вітіко прийшли стельмах Стефан, коваль Петер Лауренц, скрипаль Том Йоганнес, ткач Христ Северин, шинкар Захарія, Роман, якого називали Зеленим Ткачем, Тобіас, Маз Альбрехт, Урбан і Матіас. Тесля Давид прислав свою дружину, щоб та переказала, що він не може прийти до Вітіко, бо разом із помічником майструє скрині, поки не споночіло. Вітіко наказав Мартину та Люсії винести з дому козла, чоловіки поклали на них довгі дошки, і сіли на цих зроблених лавах чотирикутником. Люди казали: оскільки Вітіко будує стайню, а стайня має бути готова до осені, в Плані існує звичай працювати толокою, коли хтось будує або робить щось велике, тому й вони хочуть допомагати і прийти зі своїми інструментами. Вітіко з удячністю прийняв таку пропозицію.
— Завтра я прийду рано-вранці, — пообіцяв Тобіас.
— Я теж, — кинув Матіас.
— І я прийду, — додав Маз Альбрехт.
— Сам я прийти не можу, — мовив шинкар Захарія, — але мій старший слуга готовий прийти й попрацювати кілька днів.
— Я прийду сам, — сказав Роман, — і ми будемо міняти одні одних.
Потім слово взяв коваль Петер Лауренц:
— Вітіко, ми всі зробили все, щоб допомогти нашому князеві, і металеві вироби для стайні будуть бездоганні, я й анітрохи не баритимусь, радше якусь іншу роботу відкладу, та й Урбан уже не дитина, що працює за поденну платню, він не має такої потреби, в нього є свої справи і він стане кимсь значним у цім світі, бо я його виховую на це, але він прийде й працюватиме в тебе, бо ж був із тобою в Нюрнберґу, я вчив його, тож він здатний працювати краще, ніж хтось інший. Ось що я кажу.
— А я радітиму, коли Урбан працюватиме на моєму будівництві, і я теж йому допомагатиму, коли він коли-небудь потребуватиме допомоги, — пообіцяв Вітіко.
— Ти можеш давати йому поради, коли він піде досягати чогось великого, бо ж ти старший за нього, — мовив коваль.
— Я прийду завтра, — сказав Урбан, — і мені вже покажуть, як узятися до роботи, щоб я не видавався незграбним.
— Отже, роби все так, як я тобі казав, — напучував коваль.
— Що ж, збудуємо так, як ми вже будували інші споруди в горах, — проказав Роман.
— Атож, будували, — підтвердив коваль, — і я керував роботою.
— Люди, — звернувся Вітіко, — допоможіть, як ви й кажете. А якщо я коли-небудь візьмуся за щось велике, допоможіть мені знову. А коли хтось із вас надумає щось будувати, я також запропоную свою допомогу, пошлю людей, яких маю, або, якщо складеться, і сам докладатиму рук до роботи.
— Тож докладай їх, і це прикрасить тебе, як прикрашало, коли ти їздив із князем, — сказав коваль. — Але цей дім — лише молоточок, тобі потрібний великий дім зі скобами і кроквами. Будуй його, і ми доведемо його до пуття.