— До кінця! До кінця! — прогриміли збори.
— Отже, думка в нас єдина, і нехай станеться те, що повинно статися, — підсумував князь. — Вас зібралося дуже багато, ми згуртовані, ви знаєте порядок, а те, що станеться потім, ще владнається. Любомире, ти знову стоїш між жупаном Дівішем і лехом Болемілом, як і під час оборони Праги; Юрику і Хотимире, ви тепер, як у Празі, інші воїни жуп і воїни, які ще долучаться, підтримуйте порядок, як і на горі Високій. Вітіко, вийди наперед.
Вітіко з нижнього краю столу вийшов наперед до князя і зупинився.
— Вітіко, ти привів лісових людей, — проказав князь, — вони обрали тебе проводирем, і ти будеш їхнім проводирем. Мій посланець повідомить їм про це. Ставай табором одразу праворуч від почесного леха Болеміла, як ти стояв і на горі Високій, коли негідники з Плаки почали втечу. Я дам тобі червону корогву, вона має бути ще одним знаком над твоїми людьми. Праворуч від тебе стоять люди з Ровни, Ветржні, Суша, Затоня, Гори, Затеса, Прахатіце, Вімперка і з багатого Горні Каменя. Дипольд віддаватиме накази, стоячи праворуч від князівської корогви. Отже, панове й проводирі, ми рушаємо, і Господь, пан небес, і святі в царстві небесному захищатимуть нас, і ми молимо Господа, пана небес, і святих у царстві небесному.
— Господа, пана небес, і святих у царстві небесному! — вигукнули люди на зборах.
— Дякую вам, панове, — мовив Владислав, — і зважайте на сигнали, коли вони прозвучать, що ми рушаємо вперед.
Князь підвівся зі свого місця, і люди навколо нього теж попідводились.
Тут до князя підійшов один з воїнів, які стояли коло входу в намет, і сказав:
— Високий пане! Лех Божебор чекає від початку ради перед наметом і просить пустити його. Він прийшов із багатьма людьми. Їх зупинили за межами табору.
— Нехай зайде, — кивнув головою князь.
Воїн вийшов із намету, і одразу по тому зайшов Божебор.
— Божеборе, підійди до мене, — проказав князь.
Божебор підійшов до князя й зупинився.
— Чого ти хочеш? — запитав князь.
Божебор відв’язав меч від пояса, подав його князю й мовив:
— Я приніс тобі свій меч, щоб ти, високий пане, взяв його й покарав мене, якщо вважаєш, що я гідний кари. Тих, хто прийшов зі мною, я лишаю, щоб вони взяли участь у боротьбі за наші землі, і дай їм проводиря, який буде гідний їх.
— Божеборе, — сказав князь, — я казав у княжому замку в Празі: кожен має свободу говорити так, як думає його серце, і я казав тобі: дій, як вважаєш за слушне, будь там, де хочеш, аж поки скінчиться ця війна, а потім приходь до мене, я подам тобі руку. Прив’яжи свій меч знову до пояса і веди своїх людей, бо ти гідний їх.
Після цих слів князь подав Божебору руку. Божебор узяв її і мовчав, тому князь заговорив знову:
— Заводь своїх людей у табір, і порядок буде утверджений такий, як на горі Високій.
— Я заведу їх у табір, — вигукнув Боржебор, — і все буде так, як на горі Високій, і навіть краще!
— Хвала Владиславу! — крикнув гучним голосом Пржедбор.
— Владиславу, великому князю Богемії і Моравії! — прогриміли збори.
— Ми всі тут друзі, — мовив князь, — і, сподіваюся, й далі будемо ними.
— Довіку! Довіку! — загукали чоловіки.
— Отож розійдімося і робімо кожен те, що вважаємо за потрібне, — звелів князь.
Люди приготувалися вийти з намету. Спершу пішли старші чоловіки, за ними — молодь. Вийшовши з намету, багато людей вітали один одного, розмовляли між собою. Чимало людей підійшли до Божебора й подали йому руку. Він тепер прив’язав меч до пояса й пішов по дорозі, щоб привести своїх людей, кілька чоловіків пішли разом із ним.
Вітіко привітався з Велиславом, Одоленем, Сезимою, Юриком, сином Юрика, Звестом, Беном, сином Бена, Здеславом і Бенедою, вони теж привітали його, а потім із Ровно, Дітом із Ветржні, Озелом, Германом із Затеса та Вигонем із Прахатіце пішов туди, де отаборилися лісові люди. Прийшовши до них, Вітіко розповів своїм людям про розпорядження великого князя.
— Так має бути! — вигукнув коваль із Плани.
— Ми домоглися! — крикнув скрипаль Том Йоганнес.
— Слушно! Добре! — загукали воїни.
— Ми покажемо, що таке Лісовий край! — нахвалявся Зіфрід із Мілнета, золотоволосий юнак.
Одразу по тому прибув княжий посланець, який повідомив, що Вітіко має бути проводирем лісових воїнів, які стали під його руку. Оповісник великого князя привіз воїнам шовкову малинову корогву.
Вітіко сказав своїм людям, що вони повинні зняти свій табір і перейти на місце, яке їм визначив князь. Люди розібрали табір і перебралися на інше місце. Попереду несли малинову корогву. Люди Вітіко спорудили новий табір. Ровно та інші люди з Лісового краю також зайняли свої нові місця.