Вороги з гучним криком помчали вперед. Люди Вітіко не видавали жодного звуку. Цапині ріжки видали один довгий сигнал початку битви. Люди опустили списи і рушили вперед. Як і на горі Високій, топтали землю важкими чобітьми. Назустріч їм летіли стріли з луків та арбалетів. Вони сунули вперед. Відбулося зіткнення з ворогом. Тепер лісові люди посувалися вперед уже повільніше. Проти них застосовували щити і мечі, списи і дротики, молоти й довбні. Вони сунули вперед. Зелені, білі, червоні й сині короговки, значки з пір’їнами та стрічками, біла корогва людей із Плани з темно-червоною дикою трояндою — всі вони рівномірно посувалися вперед, а над ними майоріла велика малинова шовкова корогва. Наступали й загони Ровна та інших проводирів. Вершники напосіли на ворогів, і Зіфріда з Мілнета на білому румаку старого Родера Петера можна було бачити здалеку. Стрільці пускали стріли з луків і арбалетів, як пускали їх у рисей та куниць. Вороги зняли ще більший галас, ніж раніше, лісові люди не відповідали, лунав тільки протяжний сигнал битви. А як гамір трохи вщух, озвався коваль із Плани, і його голос прогримів так, що заглушив усе:
— Ми перемагаємо!
— Ми перемагаємо! — гучно закричали воїни.
Потім знову настала тиша. Вороги стали швидше відкочуватись назад, лісові люди швидше побігли вперед, а потім вороги втратили бойовий порядок, розпорошилися і безладно пустилися навтьоки, перед лісовими воїнами утворився вільний простір. Вони стали навколішки для молитви.
Але тільки на мить.
Нараз підвелися, Вітіко підскочив до їхньої лави й шанобливо привітав їх мечем. А потім вигукнув:
— А тепер навздогін!
Ріжки просурмили подвійний сигнал переслідування ворога.
Ліворуч від лісу можна було добачити загони Болеміла, і люди, які охороняли ліс, вибігли їм назустріч.
Воїни завзято переслідували ворогів, усі вершники мчали їм навздогін.
Коли нарешті припинили переслідування, подбали про полеглих і поранених, минула пора відпочинку та обіду, а Вітіко послав вісника до князя, лісові люди знову рушили в бік Зноймо.
Том третій
1. З посадами і майном
Увечері того дня, коли лісові люди своїми ратищами розбили і змусили до втечі загони князя Вратислава, вони вийшли на височину, яку князь Владислав призначив їм для нічного перепочинку. Розійшлися по височіні й шукали придатних для ночівлі місць.
Вітіко звелів викликати до нього Зіфріда з Мілнета і сказав йому:
— Зіфріде, чи ти так виснажився в битві, що вже не зможеш сьогоднішньої ночі виконати ще одне завдання, і чи твій кінь ще здатний витримати кілька годин клусу?
— Я казав, — почав відповідати Зіфрід, — що в мене руки та ноги такі самі, як і в решти людей, і що я робитиму те, що зможу, тож якщо тепер хтось інший може виконати завдання, то і я його виконаю, і ми не раз цілісінький день працювали, а вночі танцювали. А якщо йдеться про коня, тож я розповідав, Вітіко, що я маю коня старого Родера Петера, і добре доглядаю його, я знаю, що він витримує, і знайшов найкращий спосіб швидко мчати на ньому.
— Тож ти поїдеш? — запитав Вітіко.
— Поїду, — запевнив Зіфрід.
— Тоді слухай. Ти все помітив, що сьогодні відбувалося під час битви? — запитав Вітіко.
— Помітив, — відповів Зіфрід.
— Як звуть проводиря загону, що напав на нас? — запитав Вітіко.
— Це Вратислав, князь із Брно, нікчемний родич нашого ясновельможного князя Владислава, — відповів Зіфрід.
— Гаразд, скільки годин ми рухалися вбік трохи праворуч під час переслідування і скільки годин потім повертатися ліворуч; куди подалася більшість ворогів і як називають гору, на якій ми тепер стоїмо? — запитував Вітіко.
— Ми їхали, мабуть, години три на захід, женучись за ворогами, а потім поверталися години чотири, а то й п’ять на схід, а вороги, розпорошившись, утекли на захід, а гору, на якій ми стоїмо, називають Браніш, — відповів Зіфрід.
— Усе справді так, як ти кажеш, — підтвердив Вітіко. — А тепер їдь до великого князя і розкажи йому про це все точніше, ніж міг мій перший вісник, розкажи йому, що ти точно знаєш про битву, скажи, що я послав тебе і ми втратили дуже мало людей. Я дам тобі ще й чотирьох чоловік супроводу. Відпочиньте трохи і нехай відпочинуть коні, поїжте й поспіть. Потім поїдьте до Болеміла, Болеміл дасть вам провідника до наступного військового проводиря, той знову дасть вам провідника, і так кожен, аж поки добудетесь до князя. До Болеміла я пошлю ще й іншого посланця.