Коли воїни вже встали з-за столів, Вітіко зі священиком і кількома людьми почав обходити всіх гостей і розмовляв із багатьма. Він часто виходив і до людей, які перебували за бар’єрами й розмовляв із ними, щоб пересвідчитись, чи вистачає всього, чи нема якоїсь перешкоди.
Під вечір Вітіко з більшою частиною воїнів і гостей повернувся в Плану. Решта ще лишалися на луці коло Влтави й насолоджувались аж до ночі.
Наступного дня підрозділи воїнів із далеких лісових сіл знову повернулися в рідні місця, розійшлися й люди, що прийшли як глядачі. А дехто гуляв і далі, тож лише через кілька днів із Плани розійшлися всі, хто не жив там.
Люди з Плани почали користуватися своїми воєнними здобутками. Спершу в хати заходили ті, хто не був на війні, потім жінки, а надто діти, і їм показували, що з’явилося в домі. Дехто з чоловіків і жінок брав із дому якусь річ і ніс її, щоб похвалитися, сусідам чи друзям. Потім зі здобутків виготовили все, що можна було виготовити: стрічки, одяг, зброю, хатні прикраси та інші речі. Багато хто почав удосконалювати або розширювати свій дім, багато хто намагався прикупити латку землі, а дехто прагнув довше, ніж звичайно, засиджуватись у шинку.
Вітіко частину свого майна послав на в’ючних конях у Пржиц.
Корогви, що їх мали воїни на війні, після наради склали в одній скрині в церкві.
Люди з Плани почали тепер будувати будинок, у якому мали навчати дітей. Вітіко приставив трьох робітників, які мали працювати за нього під час будівництва, дав тяглових тварин для багатьох робіт і подарував дерево для покрівлі.
Тієї пори до Вітіко у Горню Плану приїхали з багатьма людьми жупний суддя Вентислав і управитель Дудлебів Растислав, повідомивши, що за високим наказом ясновельможного князя Владислава і за високим наказом шляхетного жупана Любомира вони повинні показати Вітіко в лісі кордони того, що в його пергаменті названо даром у вигляді землі. Вітіко може взяти свідків, щоб оглянути разом із ними кордони.
— Гаразд, — сказав Вітіко, — якщо я повинен узяти свідків, я візьму їх.
Вітіко обрав молодь: Авґустина, Урбана, Матіаса і Маза Альбрехта.
Він, його свідки, Вентислав, Растислав і люди з Дудлебів пішли до кордонів ділянки, яка мала стати його землею. Вони записали всі побачені прикмети і знаки на папері, а повернувшись за три дні до Плани, переписали те все в ще два рукописи. Один з них Вітіко поклав до свого пергаменту, а два інші забрали в Дудлеби.
Після цього Вітіко підготував собі почет для подорожі і якось уранці виїхав разом із ним із Горньої Плани. Подорожні ступили на шлях, яким Вітіко колись їхав із єпископом Здиком: через ліс до Айґена. Звідти вони поїхали на південь через ліси і через судовий округ Фельден до Дунаю. Доїхали до місця, з якого на тому боці можна було побачити будинки Ашаха. На поромі їх перевезли через річку. В Ашаху були люди, які вивантажували з кораблів тесаний камінь та інші будівельні матеріали й накладали на вози. Люди розповідали, що це каміння призначене для замку, який шляхетний пан Генріх фон Юґельбах будує на височині на південь від Ашаха. Вітіко запитав, чи сам Генріх фон Юґельбах присутній на будівництві, і йому відповіли, що він перебуває в замку Юґельбах. Вітіко зі своїми людьми поїхав на лісову височину, яка від Ашаха тягнулася на південь до міста Ефердінґена. Він їхав уздовж височини. Побачивши місце, де споруджували замок, Вітіко під’їхав якомога ближче. Там був високий виступ, що відходив від гори, і саме на тому виступі будували замок. Риштовання здіймалися на краєчку виступу, й люди на них мурували стіни. Одна дуже широка башта здіймалася посеред будівництва вище від решти недобудованих споруд, де вже можна було добачити кімнати, коридори, зали, церкву та інші приміщення, характерні для замку. Будівничі наглядали, робітники мурували й били молотками, теслі обтесували колоди, подавальники носили шаплики дерев'яними сходами вгору, каміння піднімали вгору на линвах, на возах і на в’ючних тваринах підвозили матеріали.
— Цей замок матиме назву Шауенберґ, — мовив Вітіко.
— Його так і називають, відколи закладено перший камінь, — підтвердив один будівничий, — камінь освятили, і під час того освячення замок отримав назву. Підніміться нагору й подивіться, що можна побачити згори.
Вітіко спішився й піднявся на риштовання, будівничий показав йому, як тече Дунай серед гарного краю туди, де стоїть Вільгерінґен, зеленіє ліс і височіє давній замок Кюренберґ, і як по той бік Дунаю здіймаються гори, щоразу вищі та вищі, аж поки доходять до чеської землі, де вони найвищі.