— Ті, хто сидить удома, не знає, як воно на війні, — крикнув стельмах Стефан, — але ми вже можемо сказати, що тепер добре.
Скрипаль Том Йоганнес, що стояв між людьми і військом, вискочив наперед, підняв свою скалічену руку вгору, а потім ще й другу, й подавав головою і рукою знаки, що хоче говорити. Коли гамір ущух, він крикнув:
— Так, ми знаємо, ми, що були на війні, ми знаємо, ми знаємо все, але всі не знають, як воно годиться і які високі звичаї коло князя, та коло великих лехів, та коло панів і тих, хто тямить, а за тим, хто тямить, ми повинні йти, і я кажу вам, що ви всі галасуєте ще до того, як сказав своє слово пан, а якби ви були шляхетніші, то спершу говорив би пан, а ви потім.
— Ти теж говориш раніше від пана, та ще й більше, ніж ми всі! — крикнув шинкар Захарія.
Люди зареготали, але ніхто не сказав ані слова.
Тоді озвався Вітіко:
— Кажіть, нехай говорить, хто хоче.
Але тепер уже ніхто не хапався говорити. Тоді Вітіко звернувся до всіх гучним голосом:
— Судді хат і сіл моїх володінь, на хресті Спасителя ви дали мені обітницю підпорядкованості від ім'я всіх людей, які живуть на ній, я приймаю вашу обітницю і тепер на хресті Спасителя складаю вам і всім людям моїх володінь обітницю вірності пана своїм підданим та виконання обов’язків пана і кажу: десяту частину того, що ви давали ясновельможному князю Владиславу як володарю лісової землі, я на час мого життя лишаю вам. Решту ви платите мені. До служби мені тільки задля моїх потреб і задоволень я вас не змушуватиму, про свої будівельні роботи, шляхи, стежки і мости, свої поїздки, полювання і охорону я дбатиму зі свого майна. На службі нашій території і ясновельможному князю Владиславу я вас не гнобитиму і даватиму вам, коли виникне потреба, все необхідне. До добрих я ставитимусь добре, як лісовий товариш до решти лісових товаришів. Тих, хто не дуже добрий, я намагатимусь удосконалити, а коли буду змушений накласти покарання, то, отримавши докази провини, каратиму м’яко, але напевне. Той, хто потребує допомоги, нехай приходить до мене, і я мірою своїх сил допоможу. Двері мого дому будуть відчинені, щоб жоден мій підданий не був відкинутий. Я дякую вам за те, що ви прийшли, йдіть тепер до своїх ближніх і перекажіть їм мої слова.
Після цих гучно проказаних слів народ зняв такий галас, що годі було щось розібрати, але крики свідчили про згоду і радість. Люди пхалися вперед, тож уже не було вільного місця між ними і Вітіко, люди штовхалися. Серед галасу інколи зринав дитячий плач та зойки придушених жінок. Усі судді простягли руки до Вітіко, і він потис їх. Коли гармидер ущух, і можна було розчути окремі вигуки на кшталт «Слава Вітіко!», «Благословення Вітіко!», «Слушно!», «Добре!», а людські голоси вже не лунали всі зразу, Вітіко назвав кожного суддю на ім’я і передав вітання їхнім ближнім та жителям їхніх сіл.
Потім хрест Спасителя понесли до церкви, Вітіко, Вентислав, священик і суддя з Плани проклали собі шлях крізь натовп і пішли до кам'яниці Вітіко.
Усі люди, які були перед церквою, пішли разом із ними, а ті, хто лишався вдома, стояли тепер на вулиці й приглядалися до процесії, не вщухали радісні вигуки. Вітіко зі своїми супутниками зайшов у дім, де всі й пообідали. Після обіду хлопці та дівчата у святковому вбранні вийшли на вулицю перед будинком і співали пісень. Вітіко та його гості вийшли до них і слухали. Коли пісні скінчилися, Вітіко щиро подякував співакам та співачкам, подякували й гості. Потім Вітіко подякував і людям, які ще досі стояли на вулиці, і вони мало-помалу розійшлися.
Наступного дня Вентислав зі своїм почтом повернувся до Дудлебів.
Як минув уже ранок того дня, до Вітіко прийшли священик і суддя з Плани разом із багатьма людьми і склали йому присягу на вірність від ім’я Плани. Вітіко подав їм хліб та сіль і подякував. Потім розмовляв із ними про різні речі. Вітіко розповідав, що від таких людей, як Любомир і Болеміл, він навчився, що треба робити в лісі, в лісі лежить скарб, який треба вміти знайти. Якщо він знайде спосіб, то допоможе кожному, хто захоче. Люди подякували й сказали, що будуть слухняні. Вітіко запросив чоловіків приходити до нього ввечері, поки він у Плані, ті пообіцяли.
Увечері того дня Вітіко сидів із багатьма чоловіками перед своїм будинком, і вони розмовляли, аж поки настала пора розходитись.
Вітіко теж ходив увечері в інші хати й сидів і розмовляв там із людьми, які збиралися.
У ті дні до Плани приходили й інші судді з людьми із лісових сіл і складали Вітіко присягу на вірність. Він розмовляв із ними так само, як розмовляв із людьми з Плани.