Потім Вітіко поїхав у Фримбурк і жив там у своїй кам’яниці. Суддя з місцевими людьми прийшов до нього, і всі склали присягу, Вітіко розмовляв із ними так, як розмовляв у Плані.
Якось Вітіко послав вісника до майстра копання криниць у Дудлеби. Через якийсь час той майстер прийшов до нього. Вітіко звелів прийти копачам криниць, із якими він розмовляв, перебуваючи у Фримбурку, а потім пішов із ними всіма по широкому лісу до місця, де стояли стовпи святого апостола Хоми. Тут, сказав Вітіко, він хоче викопати криницю, якщо пощастить знайти добру питну воду. Майстер копання криниць сказав, що чисту питну воду можна знайти в граніті. Потім він визначив день, коли можна починати роботу, і приготував дещо. В призначений день люди почали копати. Поки вони копали, Вітіко зі своїм почтом поїхав до Любомира, до Ровна, Діта з Ветржні, до Озела та до інших панів, які жили поблизу від його володінь. Потім ті пани приїздили зі своїми почтами до Вітіко в його кам’яницю у Фримбурку, і він пригощав їх.
Якось до Вітіко прийшов суддя з Фримбурка з багатьма людьми, і всі вони попросили про допомогу в розбудові їхньої невеликої дерев’яної церкви. Вітіко зголосився допомогти, і невдовзі вдалися до готувань для початку будівництва.
А згодом до Вітіко прийшов Гульдрик і сказав, що має одне прохання.
— Кажи, Гульдрику, — заохотив Вітіко, — адже в ньому не буде нічого непристойного, і я виконаю його.
— Тут ідеться про необхідне, — бентежився Гульдрик.
— Таж кажи! — припрошував Вітіко.
— Я прошу дозволу вирізьбити на кам’яній арці воріт дому, де ви живете, троянду з п’ятьма пелюстками, — попросив Гульдрик.
— А тобі багато залежить від цього? — запитав Вітіко.
— Це знак часу, а знаки і часи зростатимуть, — відповів Гульдрик.
— Гаразд, різьби ту троянду, — дозволив Вітіко.
— І п’ять пелюсток я трохи розмалюю червоною фарбою, — додав Гульдрик, — бо та троянда — червона.
— Колись дикі червоні троянди були для мене певним знаком, — мовив Вітіко.
— Тож бачите, — кивнув головою Гульдрик.
— Гаразд, роби червоними, але трошки, — погодився Вітіко.
— Тільки так, щоб троянда була червоною, — проказав Гульдрик.
— Гаразд, роби і приготуй усе, якщо захочеш почати коли-небудь, — мовив Вітіко.
— Це треба робити тепер, — наполягав Гульдрик.
— А хто різьбитиме троянду? — запитав Вітіко.
— Еліас, каменотес із Плани, — відповів Гульдрик, — і він принесе й червону фарбу.
— Добре, — погодився Вітіко.
Гульдрик пішов у Горню Плану й повернувся з каменотесом Еліасом. Еліас на риштованні почав різьбити на арці воріт і різьбив п’ять днів, а Гульдрик п’ять днів простояв коло нього. Потім риштовання прибрали, і на замковому камені арки всі побачили п’ятипелюсткову троянду з легеньким червоним забарвленням.
— Дозвольте, високий пане, — звернувся Гульдрик до Вітіко, — щоб я заплатив Еліасу з майна дому в Митині, бо ж усе йде з Митини.
— Гаразд, — махнув рукою Вітіко.
— І спасибі вам за дозвіл працювати, — додав Гульдрик.
Потім він видав Еліасу платню, показав людям Фримбурка червону троянду, пояснив її значення й пішов назад у Митину.
Поки Вітіко жив у кам’яниці у Фримбурку, до нього часто ходили люди з різних лісових сіл і приносили подарунки йому і його почту, що жив у домі, а почасти в таборі на Влтаві. Люди приносили збіжжя, птицю, рибу, хутра, ягнят, козенят і т. ін. Вітіко приймав подарунки і теж дарував щось у відповідь.
Трохи згодом до Вітіко прийшов майстер із копання криниць і повідомив, що докопався до води.
— Тож спочивайте три дні коло криниці та святкуйте, — мовив Вітіко, — щоб ми побачили, чи вода прозора. На четвертий день я зі своїми людьми приїду до вас, щоб глянути на воду й привітати її.
Вітіко тепер звелів попросити священика, суддю, старших людей і голову церковної громади з Фримбурка, а також суддю і голову громади з Фридави, суддю і голову громади зі Льготи і лісових хат Гейрова, зі Светлика і з Дольні Вітавіце, а також з інших лісових сіл, щоб вони прийшли до нього від сьогодні на четвертий день, а потім пішли з ним до криниці святого Хоми. Якщо туди захочуть піти ще й інші люди, для нього це буде лише радістю.
Усі запрошені прийшли до Вітіко на четвертий день, і він пішов із ними та людьми свого почту через великий ліс до криниці. З цікавості багато інших людей теж пішли з ним. Коли всі дійшли до криниці й стали навколо неї, Вітіко звернувся до майстра копання криниць із Дудлебів: