Вітіко замовк, і тепер уже заговорив Генріх фон Юґельбах:
— Ми знали, що ви, Вітіко, приїдете, і знали, про що будете говорити, і ми — я, моя дружина, Вюльфгільта фон Дорнберґ, мій батько Верінгарт фон Юґельбах, моя мати Бенедикта фон Ашах, мій брат Ґебгарт фон Юґельбах і ще люди, яким ми довіряємо, порадилися, що треба відповісти вам. Щиро вітаємо вас, Вітіко, в нашому домі. Але я повинен зробити початок відповіді трохи іншим, ніж я та Вюльфгільта вирішили, вислухавши поради наших людей. Ви про свої події розповіли неточно, або ж лісові люди неточно розповідали про них, або ж ті, хто переказав розповіді лісових людей, не точно передали ті вістки. Лісові люди не самі вирішили одразу йти до князя Владислава і брати участь у війні. Ви, Вітіко, підготували той похід. Ви розмовляли з людьми, ви розповідали їм, яка ситуація, і ви прихилили їхню волю до справи. Ви підготували зброю, вбрання та устаткування, провадили навчання і самі виступали в ролі наставника. Ви здобули любов людей, і вони переважною масою перейняли ваші погляди. Взимку люди приходили через ліс аж до нас на Інн і розповідали про ці речі, та й люди, з якими ми торгували та обмінювались у Лісовому краї, теж чули розповіді про це, а потім і в нашій країні розповідали про це. А оскільки те, до чого ви вели людей, було справедливим, ми раділи тим розповідям. Ви привели людей до Владислава і завдяки своєму проводові розбили Вратислава, і ви на воєнній раді запропонували князю по ущелині коло Зноймо обійти ворога, бо лісові люди змогли б таке зробити. Ви пройшли тією ущелиною, і частина перемоги ваша. Ви були і в інших походах розважливі, і всюди дбали про своїх людей, забезпечуючи порядок, харчування, турботу та задоволення всіх потреб і засвідчили поміркованість. Не кожному проводирю князь дав лісові землі. Я казав, Вітіко, що в Лісовому краї ще багато завдань стоїть перед вами, і ви, Вітіко, знайшли інструмент для виконання тих завдань: прихильність людей; ви вміли знаходити собі завдання, мали розум, а тепер маєте ще й владу. Ви й далі шукатимете їх і тепер ще й самі не знаєте, як далеко. Мені про це розповідав мій приятель Любомир, мені про це розповідав мій приятель Ктибор, казав мені про це й мій приятель Немой, і мій приятель Ровно, і мій приятель Герман, і казав ще й чоловік, що не є моїм приятелем, але знає ситуацію: Стрих із Плаки, він боїться, що ви, користаючись лісом, завдасте йому шкоди. Отак, Вітіко, я змушений говорити у своїй відповіді, щоб покарати вас за неточність у вашій розповіді, і отак, Вітіко, троянда розквітла в долі вашої країни і далі пускатиме там вусики та коріння. Я знаю Фримбурк дуже добре і знаю місце, де стояв стовп святого апостола Хоми. Те місце для замку таке добре, що є дуже мало місць, які могли б дорівнятися до нього. Пергамент показувати мені не треба, а от зображення замку покажіть. Отож я кажу вам, Вітіко, що ви можете, як ви казали, плекати думку, що вам зроблять високу честь, згідно з якою ви матимете змогу частіше бувати в моєму домі. Моя дружина має таку саму думку, як і я.
— Я мала її, — озвалася Вюльфгільта, — тоді, як ми вирішили, і мала її ще раніше від інших, бо я очима своєї душі пізнала вас раніше, ніж інші могли пізнати вас звичайними очима.
— Високий пане, — мовив Вітіко, — висока пані, я шанобливо дякую вам за відповідь, яку ви дали мені. А вам, висока пані, я дякую ще за те, що ви очима своєї душі побачили в мені добро, а вам, високий пане, я дякую ще й за те, що ви добре говорили про мене. Ви говорили про мене занадто добре. Все зробили сила і витривалість лісових людей і доброта князя.