Вітіко на те відповів:
— Борешу, каштеляне замку Гости, посланцю ясновельможного князя Владислава, я почув, що ти повідомив мені від імені ясновельможного князя і ясновельможної княгині. Годиться, щоб і моя дружина Берта фон Шауенберґ теж почула, що їй повідомляють ясновельможний князь і ясновельможна княгиня. Бедо і ще двоє людей, попросіть її, щоб вона прийшла до нас у залу.
Беда і двоє слуг вийшли з зали. Ті, хто лишався в ній, тепер мовчали.
Невдовзі відчинилися двостулкові двері й зайшла Берта в супроводі двох дам і двох дівчат. Слідом за ними ступали Беда і двоє слуг. Берта була в темно-синій оксамитовій сукні зі срібним поясом. Разом зі своїм почтом вона стала поряд із Вітіко.
— Берто, дружино моя, — заговорив він, — від ясновельможного князя Владислава прийшло послання тобі і мені, вислухай його.
Берта й далі стояла, а Бореш виступив наперед і мовив:
— Владислав, ясновельможний князь Богемії і Моравії, і Ґертруда, ясновельможна княгиня, його дружина, передали через мене, Бореша, каштеляна замку Гости, Вітіко з дому Вітіко і його високій дружині Берті фон Шауенберґ найкращі вітання і побажання щастя на честь шлюбу і прислали подарунок та просять прийняти його, як ви приймали й інші подарунки.
Проказавши, Бореш знову вклонився і відступив назад.
Беда повів Берту та її почет, щоб вони сіли. Тепер уже заговорив Вітіко:
— Я шанобливо приймаю вітання, і побажання щастя, і подарунок ясновельможного князя і ясновельможної княгині і переказую їм через тебе, Бореша, каштеляна замку Гости, смиренне спасибі і дякуватиму їм ще й у Празі.
Тепер і Берта підвелася зі свого місця:
— Я шанобливо приймаю вітання, і побажання щастя, і подарунок ясновельможного князя і ясновельможної княгині і переказую їм через тебе, Бореша, каштеляна замку Гости, смиренне спасибі.
Сказавши, Берта знову сіла на свій стілець. Знову озвався Вітіко:
— Якщо моїй дружині до вподоби, я б просив її разом зі мною скласти подяку в Празі.
— Я з радістю поїду зі своїм чоловіком у Прагу, — мовила Берта.
— Дозвольте мені тепер, — озвався Бореш, — високий пане і висока пані, наказати принести подарунок.
— Нехай несуть, — кивнув головою Вітіко.
Чоловіки, які були з Борешом, вийшли з зали, але невдовзі повернулися, а з ними прийшли й слуги, що несли скриньки. Поставили їх на стіл і вийшли.
Бореш подав Вітіко золотий ключик, показав на одну скриньку й мовив:
— Ясновельможний князь просив тебе, щоб ти відкрив скриньку.
Скринька була виготовлена з дуже гарного ялівцевого дерева й інкрустована золотими прикрасами.
Вітіко відімкнув замок і підняв віко. Скринька всередині була оббита білим шовком, а на подушечці з білого оксамиту лежав у заглибленні довгастий шматок дерева, немов тріска, відколота від липового поліна.
Вітіко здивовано глянув на Бореша, і той пояснив:
— У покої, де помер князь Собеслав, стоїть високий хрест Спасителя. Той хрест вирізьблено з липового дерева, під яким князь Собеслав під час одного походу в Моравію отримав від своїх вірних радників Здеслава і Дівіша звістку, що пани Мирослав і Стржезимир, найнявши двох слуг, прагнуть відібрати йому життя, і під яким він звелів арештувати винних. Цей хрест обіймала княгиня Адельгайда після смерті свого чоловіка і молилася перед ним аж до своєї смерті. Одного разу на день Святої Трійці з задньої поверхні хреста відкололася тріска, і навіть різьбярі по дереву не годні були сказати, як та тріска могла відпасти від хреста. Князь Владислав звелів зберегти ту тріску як пам’ятку і лишив місце на хресті, з якого вона відпала, відкритим. Цей шматочок дерева в скриньці — та тріска, і князь посилає її тобі. Він це все розповів у листі, і той лист лежить під білою подушечкою.
— Я смиренно приймаю святий клейнод, — відповів Вітіко, — і зберігатиму його в своїй замковій каплиці, а коли збудую велику церкву, зберігатиму там. Ключик від скриньки буде в церкві. Гукніть побожного отця Бенно, і приведіть сюди мою матір, тітоньку та їхній супровід.
Кілька слуг вийшло з зали, потім один повернувся з Бенно, а решта прийшли з жінками та їхніми почтами. Жінки посідали на стільці.
— Вельмишановний отче Бенно, — заговорив Вітіко, — мамо Вентіла, тітонько Гільтрут, цей чоловік — Бореш, каштелян заїдку Гости, в якому померли князь Собеслав і княгиня Адельгайда. Він передав від ясновельможного князя Владислава і ясновельможної княгині Ґертруди добрі вітання, побажання щастя на честь шлюбу і подарунки.