Бореш уклонився всім названим, і вони вклонилися йому. Знову озвався Вітіко:
— Ясновельможний князь Владислав прислав мені трісочку з хреста з кімнати, де помер Собеслав, ця тріска на день Святої Трійці відпала від хреста, і навіть різьбярі по дереву не могли сказати як. У листі, якого звелів написати високий князь, сказано про це все.
Після цих слів Вітіко витяг з-під білої подушечки за стрічечку футлярчик і дістав із нього пергамент. Подав його отцю Бенно й мовив:
— Велебний отче, прочитай його нам.
Бенно вголос прочитав листа. Потім пергамент знову вклали у футляр і засунули під подушечку. Після цього Бенно взяв шматочок дерева й подав Вітіко для поцілунку. Далі подав його Берті, Вентілі, Гільтрут, усім жінкам і чоловікам, а наостанок поцілував сам і знову поклав на подушечку.
Вітіко замкнув скриньку й подав ключик священику Бенно:
— Велебний отче Бенно, оскільки ти тепер правиш у нашій замковій каплиці, я даю тобі на збереження ключик від святого клейнода і даю тобі клейнод для зберігання в каплиці. Сьогодні його можна лишити тут, а завтра врочисто перенести до каплиці.
— Буде, пане, як ви кажете, — мовив Бенно і заховав ключик у себе на грудях.
— Високий пане, — знову заговорив Бореш, — чи буде вам до вподоби відкрити інші скриньки?
— До вподоби, високий каштеляне, — відповів Вітіко.
Бореш подав тепер Вітіко другий ключик і мовив:
— Він відмикає темно-коричневу скриньку.
Вітіко відкрив ключиком дуже гарно натерту воском скриньку з темно-коричневого дерева.
У скриньці стояли два срібні джбани і дванадцять срібних келихів. На одному джбані було образ Спасителя, на другому — Діви Марії, а на келихах — зображення дванадцятьох апостолів. І в джбанах, і в келихах стриміли гарненько викладені гілочки з листям.
Бореш подав Вітіко ще один ключик і мовив:
— Він відкриває чорну скриньку.
У чорній скриньці було дванадцять срібних тарілок, не менш мистецьки оздоблених, ніж келихи і джбани.
Бореш подав Вітіко ще один ключик:
— Він відкриває червону скриньку.
У червоній скриньці лежали червоний оксамит, коштовні хутра з чужини і ювелірні прикраси. Вітіко оглянув усі ті речі, а потім погукав до столу Берту, Вентілу, Гільтрут і Бенно, і вони розглядали ті подарунки. Коли вони роздивилися, Вітіко погукав і своїх людей, щоб ті побачили князеві подарунки.
Чоловіки підходили один за одним до столу й милувались подарунками. Потім Вітіко сказав:
— Господь винагородить високого князя за те, що він думає про одного зі своїх незначних людей і його дружину, і Господь винагородить високу княгиню за те, що вона дотримується такої самої думки, що й її чоловік. Я шанобливо приймаю подарунки й доручаю тобі, Борешові, каштеляну замку Гости, в любові та вірності передати подяку, аж поки я сам приїду з дружиною до Праги. Я кажу: слава Владиславу, ясновельможному великому князеві Богемії і Моравії, і слава Ґертруді, ясновельможній великій княгині!
Люди Вітіко повторили те вітання:
— Слава Владиславу, ясновельможному великому князеві Богемії і Моравії, і слава Ґертруді, ясновельможній великій княгині!
Тепер уже підвелася Берта:
— Оскільки високий князь і висока княгиня вшанували мого чоловіка й назвали мене, як і в нас, у німецькій землі, князі вшановують своїх людей та їхніх дружин, то я прошу тебе, Бореше, каштеляне замку Гости, передати мою подяку ясновельможному князеві і ясновельможній княгині, аж поки я сама приїду з чоловіком до Праги. І я кажу, як і мій чоловік: слава Владиславу, високому князеві Богемії і Моравії, і слава Ґертруді, високій княгині!
Вентіла, Гільтрут, Бенно і люди Вітіко закричали:
— Слава Владиславу, високому князеві Богемії і Моравії, і слава Ґертруді, високій княгині!
А Берта казала далі:
— Оскільки ти, Бореше, зі своїми людьми не погребував нашим домом, я намагатимусь бути для вас доброю господинею, не гіршою, ніж моя мати Вюльфгільта фон Дорнберґ і моя бабуся Бенедикта фон Ашах.
Проказавши, сіла, і тепер уже говорив Вітіко:
— Замкніть скриньки й занесіть до скарбниці, аж поки будуть якісь святі події. А тебе, Бореше, і твоїх людей я проведу у ваші кімнати, щоб ви спочили, а потім вас почастують хлібом за нашим столом.
Після цих слів Вітіко двоє слуг вийшли й повернулися з іншими слугами. Двоє озброєних слуг, отримавши вказівку, стали коло священної скриньки. Інші взяли від Вітіко замкнені скриньки й винесли їх. Жінки зі своїми почтами встали зі стільців. Берта і Вентіла привітали Бореша і його людей дружніми словами, потім жінки та їхні почти вийшли з зали. Вітіко повів Бореша та його людей до їхніх кімнат, із зали вийшли всі, крім двох озброєних слуг.