Наступного дня скриньку з деревом із хреста Спасителя врочисто перенесли з зали до каплиці, всі, хто жив у замку, були присутні на врочистій відправі, яку відслужив побожний Бенно.
Бореш лишавсь як гість у домі Вітіко вісім днів, і там його всіляко вшановували. Прийшли сусіди Вітіко, щоб ушанувати й побачити княжі подарунки. Навіть лісові люди прийшли поглянути на подарунки князя і княгині. Вітіко наказував Гульдрику показувати їх. Гульдрик пояснював людям:
— Посуд тепер зі срібла, але буде колись із золота!
Дев'ятого дня Бореш попрощався, і Вітіко з нечисленним почтом провів його аж до Крумлова. А наступного дня приїхали посланці до Бенно, запросивши його приїхати до Праги до кардинала Ґвідо.
Вітіко дав Бенно доброго коня, спорядив п'ятьох вершників і двох чоловіків із в’ючними кіньми, і Бенно згодом виїхав із тим почтом із дому Вітіко до Праги.
Відтоді в домі приготували все необхідне для поїздки Вітіко і Берти до Праги. А як минуло десять днів, Вітіко із двадцятьма вершниками виїхав із брами замку. В центрі загону вершників було шість паланкінів, у яких сиділи Берта та її жінки, а позаду вершників ступали п’ятеро в’ючних коней.
Зрештою Вітіко з людьми добувся до Праги. В місті він пішов передусім до великого князя. Подякував йому за подарунки й запитав, чи може він привести до князя і до високої княгині свою дружину Берту фон Шауенберґ. Владислав відповів:
— Вітіко, не дякуй мені. Ти був вірним слугою князя Собеслава і вірний мені. Саме тому я послав тобі через Бореша дерево з хреста Спасителя з замку Гости, щоб ти бачив, що я хочу, щоб і ти був вірним слугою. А решта — це подарунки, які друг посилає в дім другові. Будь моїм другом, як і я твій друг, відколи бачив тебе коло Чинова. А щодо твоєї дружини, то приводь високу пані до мене й до княгині, ми вшануємо її як гостю.
— Я дякую тобі, високий пане, — відповів Вітіко, — за твою доброту. Я був вірний князю Собеславу з обов'язку, тож і тобі я вірний з обов'язку. І тобі я вірний ще й з дружби, як ти вже давніше був казав і як сказав тепер знову, що ти мій друг, і так само як я всією душею — твій друг. Я ніколи не порушу ані вірності, ані дружби. Як ушанували мене інші твої подарунки, так ушановував мене й твій подарунок із замку Гости, а також чоловік, що привіз той подарунок.
Наступного дня Вітіко і його дружину Берту викликали до великого князя і княгині. Владислав і Ґертруда сиділи самі в пишних шатах на стільцях і запросили сісти і Вітіко та Берту. Тільки-но сівши, Вітіко підвівся, взяв Берту за руку, повів її до князя і княгині й мовив:
— Ясновельможний князю, ясновельможна княгине, жінка, яка стоїть перед вами, — донька Генріха фон Шауенберґа, що раніше був Генріхом фон Юґельбахом, і Вюльфгільти фон Дорнберґ. Звуть її Берта. Генріх — пан і шляхетний чоловік, Вюльфгільта — шляхетна пані, і Берта шляхетна завдяки їм обом. Вона не зганьбила своєї шляхетності, ставши в любові та вірності моєю дружиною, як і я в любові та вірності став її чоловіком. Ми визнаємо й високо цінуємо честь, яку ви надали нам сьогодні, дозволивши прийти.
— Вітіко, Берто, — мовив князь, — сядьте знову на ваші стільці.
Вітіко і Берта сіли, і князь говорив далі:
— Вітіко, ти вітав мене як чоловік і друг, а тепер я вітаю тебе як шлюбного чоловіка. Берто, я вітаю вас сьогодні як дружину Вітіко і дайте мені надію, що в майбутньому я матиму змогу вітати вас і як подругу.
— Я вітаю Вітіко як друга, — озвалася й княгиня, — вітаю його як вірного слугу князя і обох земель і вітаю його як шлюбного чоловіка. Я вітаю Берту фон Шауенберґ як дружину Вітіко і вітаю її як подругу. Та, що походить із такого роду, завжди буде гідна всякої дружби, і сама засвідчуватиме дружбу тому, хто гідний її.
— Ясновельможний князю, ясновельможна княгине, — озвався Вітіко, — я дякую всім серцем за вітання!
— Ясновельможний князю, — відповіла Берта, — я дякую за вітання, і тому, нехай навіть невідомому, хто є другом мого чоловіка, я теж буду подругою. Ясновельможна княгине, я дякую за вітання, і той, хто зробив так багато, як ви, той тішиться зачудуванням і пошаною, йому засвідчують дружбу і вважають за найвищу честь бути гідним його дружби.
— Берто, ти говориш рішуче, як і твій батько, — зауважила княгиня.