— Я вже давно знаю Генріха фон Юґельбаха, — проказав Бартоломеус, — і радію, що Вітіко має за дружину його доньку.
— Нехай Вітіко, з натури добрий, розцвітає так, як цвіте рід Юґельбаха, який я давно знаю, — сказав Преда, — і нехай обидва роди з часом стають ще могутніші й сильніші.
Усі тепер бажали Вітіко та Берті щастя і благословення. Вітіко і Берта дякували. Жінки розмовляли з Бертою, вона відповідала на їхні запитання.
— Дуже скоро я приїду до вас, — пообіцяв Велислав.
— То приїзди! — запросив Вітіко.
Коли розмови вщухли, князь проказав:
— Я прошу вас усіх, хто тут присутній, четвертого дня від сьогодні поїсти мій хліб за цим столом.
Усі попрощалися й вийшли з зали.
Вітіко того дня ще пошукав Бенно, а знайшовши, повів його до Берти. Вони розмовляли про різні речі й вирішили часто зустрічатися.
Вітіко з Бертою ходив до панів і друзів, які мали дружин, а ті й собі провідували Берту та Вітіко. Приходили й неодружені, вітаючи молодят.
На учті в князя Берта була в сукні з червоного оксамиту, що лежав у скриньці з подарунками князя і княгині.
Вітіко і Берта відвідували та роздивлялися в Празі все, що було гідне уваги. В церкві у Вишеградському замку вони молилися на могилах Собеслава і Адельгайди, а також на могилах батька-матері Собеслава: короля Вратислава і королеви Сватави. Велислав показав Вітіко й Берті старий замок і почастував їх у ньому.
Коли молодята нарешті вже захотіли покинути Прагу, Вітіко знову пішов до князя, і той сказав йому:
— Бувай здоровий, Вітіко. Превелебний кардинал Ґвідо зробив дуже багато. Тепер у церковних справах порядок і впевненість, серед священиків та ієрархів панують пристойність і доброзвичайність, а за ними з’являться й побожність та чистота. Отже, союз став більшим, як ти й казав колись. Але він має ще дозріти. А до того, що станеться по тому, як кардинал покине країну, ми всі повинні ставитись обережно, щоб союз процвітав. І ти, Вітіко, звичайно, не будеш останнім. Зважай на знаки. Тільки тоді, коли союз зміцніє, може з’явитися щось більше.
— Я прагнутиму того, що справедливе й відповідає твоїм думкам, — запевнив Вітіко.
— Знаю, — відповів князь, — і щасливої тобі дороги до замку в твоєму лісі.
Вітіко попрощався, а наступного дня його загін вирушив із Праги на південь країни. Через п’ять днів після нього в дім Вітіко повернувся й Бенно.
Вітіко зібрав тепер у своєму домі всіх гостей, які були під час викопування першої лопати землі на будівництві замку, як колись і казав Любомир. Гості тепер пильно оглядали вже готовий дім, їх водили по всіх кімнатах. Якщо тоді справили учту просто неба, то тепер у просторій залі, і впорядкували все так, як колись порядкувала Вентіла коло свого чоловіка в Пржиці і як порядкували, бачила Берта, в замку родини Юґельбахів.
Потім Вітіко з Бертою їздили в різні частини Лісового краю. Були у Фримбурку, Митині, в хатах Дольні Вітавіце, у Горній Плані, у Звонковій та Рихнові. Берту всюди радісно зустрічали, люди бажали їй щастя і хвалили її красу. В Рихнові старий Флоріан сказав їй:
— Ще давно, коли я як провідник вів Вітіко через ліс і ми зупинилися на пам’ятному місці святого апостола Хоми, Вітіко сказав: тут має бути королівський замок, і я відповів йому: справді, тут може жити якийсь високий пан. А тепер на тому місці стоїть його замок. Хто б міг подумати про це і хто б міг подумати, що він приведе в свій замок як дружину шляхетну Берту з дому, який стоїть у лісі, де жили Матіас і Марґарита. Багато щастя, багато благословень на всі прийдешні часи!
— Дякую тобі, Флоріане, — відповіла Берта. — Приходь до нас у замок і поглянь, чи повинен там, власне, стояти королівський замок. Навіть якщо Марґарита і Матіас уже не живуть у лісі на Міхелі, ми все-таки часто буватимемо в лісовому домі нашого батька, і мені буде радісно знову бачити тебе в тому лісі, де я бачила тебе раніше.
— Висока пані, якщо ви кажете такі добрі слова, — мовив Флоріан, — я, звичайно, прийду у ваш замок. Я дуже часто стояв на місці святого Хоми, тож навіть якщо Марґарита і Матіас уже не живуть у лісі на березі Міхелю, бо в них тепер набагато краще життя, я вряди-годи ще добираюсь до лісу Трьох Сідал і буду заходити там до вашого високого батька і вашої високої матері, до вас і до Вітіко, якщо він буде там.
— Це було б дуже добре, — промовила Берта.
Вітіко і Берта провідували ще й панів і паній, які жили в Лісовому краї або поблизу від нього, а ті пани й панії й собі відвідували дім Вітіко. Старий Любомир зі своєю дружиною Болеславою і нечисленним почтом три дні гостював у замку, і Вітіко намагався відплатити йому гостинністю, з якою його самого приймали на жупній садибі в Дудлебах. Чоловіки довго розмовляли про справи країни і жупи, а жінки розповідали, як воно в них удома, і базікали про справи нового замку.