— У нападі ще брали участь, — заговорив великий князь, — Гуґо, Грозната, Кунеш, Сулислав і Вот. Про превелебного єпископа ми ще не знаємо, чи він виживе після цієї хвороби. Ми все розвідали, і все справді так, як розповів князь Оттон. А скажи ще, що сталося з отим вашим полоненим чоловіком?
— Я відпустив його, бо він казав правду, — відповів Оттон. — Посуд був із майна превелебного єпископа, тож він тепер коло нього в Літомишлі.
Тільки-но він доказав ці слова, гучним голосом заговорив Одолен:
— Дарма що десять тисяч разів непристойно, щоб я промовляв тепер, бо ж я належу до молодих і незначних, я мушу говорити, бо не можу нічого іншого, тож нехай Господь зласкавиться наді мною, як я випускатиму дух. Сідаймо негайно на коней, скільки ми зможемо зібрати тут людей, їдьмо до Зноймо й повісьмо клятвопорушника, зневажника честі і відступника від сумління Конрада на мурах його замку, а потім їдьмо до Брно і повісьмо Вратислава, що такий самий, як Конрад, на найвищій башті міста, а помічників перебиймо та скиньмо до ями! Харцизи та злодії, які нападають на людей і розбивають скрині, чесніші, ніж оці!
— А Дипольд? — запитав князь.
— Сміливий і добрий Дипольд не був там! — крикнув Одолен.
— Він був там, — сказав Владислав, — і признався в цьому.
— Тоді йому дали якісь чари, якщо він став таким безумним! — мовив Одолен.
— Проти цих людців слід ужити крайніх засобів! — крикнув Велислав.
— Небо пошле на них кару, про яку ми й здогадатися не можемо! — промовив Оттон, єпископ Празький.
— Я послав вісника до Дипольда, щоб він приїхав, — додав великий князь, — але він не приїхав. Тоді я поставив Конраду і Вратиславу вимогу відповісти за свої дії, але вони відмовчались.
— Яким правом хтось із тих владик може ще й тепер карати злодія, розбійника чи вбивцю? — запитав Ґезо, абат Страговського монастиря.
— Цей злочин волає до небес! — озвався Петер, абат Бржевновського монастиря.
— Ці події назвуть війною проти єпископа, — мовив Даниїл, старший священик Праги.
— Міра має бути повною, як була повна щоразу, — зауважив старий Болеміл.
— Думаю, треба вивчити всі обставини, а потім чинити суд, — запропонував Любомир.
— Ясновельможний князь чинитиме суд, — заговорив Вітіко, — а святий отець відповість за дії князів: адже Конрад і Вратислав зламали святу обітницю нести покуту і дати сатисфакцію, обітницю, яка зняла з них відлучення від церкви.
— Високі пани і друзі, — заговорив великий князь, — я звелів розповісти вам новину, і ви чули, що сталося. Проти права великого князя жоден із тих князів не підняв зброї. Проте їхній гріх проти превелебного єпископа Здика і проти церкви дуже тяжкий. Отже, тепер не йдеться про війну, але я готуюся і прошу вас готувати своїх людей, щоб ви були в найвищій готовності, коли настане пора. Можливо, ми так уникнемо війни. Суд над цим насильством я вчиню і повідомлю про вирок князям і винним. А за гріх судитиме святий отець. Зміцнюймо силу, справедливість та поміркованість, щоб із лихого вийшло добре.
— Високий пане, — озвався Болеміл, — дозволь сказати слово ще одному старому чоловікові.
— Кажи, Болеміле, — мовив князь.
— Якби вдалося щось знайти, що утвердить справедливість у цій справі, не будучи помстою, було б добре. А якщо на помсту відповідати помстою, то на другу помсту дадуть відповідь третьою помстою, і кожна буде ще лютіша, а на третю — четвертою, і так ітиме далі, аж поки всі, хто є в цій залі, вже не житимуть, аж поки їхні онуки і онуки їхніх онуків теж уже не житимуть. Отак було тут і отак буде тут. Але до всього необхідного готуймося.
— Ми готуємося! — відповіли чоловіки.
— Тож готуймося і скористаймося зимовою порою, — мовив великий князь, — і кожен пан і воїн, що захоче цієї пори прийти на нашу раду, засвідчить нам честь і послужить нам.
Після цього збори розійшлися. Вітіко знову поїхав у рідний край, розповів там, що сталося, підготував своїх людей і закликав лісових людей бути наготові, якщо вони хочуть обстоювати справу великого князя.
Князь тим часом наказав збирати дедалі докладніші повідомлення про ті прикрі події, щоб усе було впорядковане, коли збереться суд.
Коли хвороба єпископа Здика трохи попустила, князь звелів перевезти його до Праги і там лікувати далі. А як прийшла весна, єпископ міг знову пускатися в подорож до святого отця. Він поїхав у Італію з кардиналом Ґвідо і старшим священиком Праги Даниїлом. Вони приїхали до двору святого отця Євгенія у Вітербо. Святий отець відлучив від церкви Конрада, Вратислава, Дипольда та їхніх помічників. Потім послав листа князю Владиславу з похвалою князю та княгині від імені церкви і дорученням оголосити про відлучення і силоміць запровадити його.