Болеслав зізнався в гріхах, склав присягу й дав заручників, серед яких був і його брат Казимир. Заручників за наказом імператора доставили до Праги. Імператор потім знову повернувся до Німеччини.
У вересні відбувся імперський з’їзд у Вюрцбурґу. На цей з’їзд приїхало ще більше князів, панів та церковних ієрархів, ніж на попередні. Приїхав Владислав, великий князь Богемії і Моравії, приїхали посли з Франції, Англії, Іспанії, Італії, Данії, Бургундії і Греції. Пани з Бургундії підпорядкувалися імператорові, а архієпископи та єпископи з Ліона, Валенсії, Відня, Арля і Авіньйона вшанували його. Вальдемар, король Данії, повідомив імператору, що його обрали королем, і попросив підтвердити цей вибір і надати йому королівство як лен. Імператор сказав на те, що Вальдемар має скласти присягу, тож повинен сам прийти до імператора. Стефан, брат Ґези, короля Угорщини, попросив імператора про захист від численних кривд, яких він зазнав від свого брата. Імператор попросив єпископа Даниїла поїхати до Ґези й з’ясувати ситуацію, бо ж він уже знає короля Ґезу й вів із ним переговори, щоб його донька Єлизавета стала дружиною Фрідріха, сина Владислава, великого князя Богемії і Моравії. Даниїл погодився їхати до Ґези і після з’їзду подався до Угорщини.
Натомість імператор проїхав по імперії, покарав усіх, хто призводив до заворушень і лиха, і впорядкував справи земель і церкви.
Тієї пори англійський король Генріх послав імператору подарунки й написав листа, повідомивши: ми готові виконати те, чого вимагає ваша честь. Ми довіряємо Англію і наше панування вашій могутності й вашій волі. Нехай буде союз між нашими народами, щоб ви наказували, а ми засвідчували слухняність. У подарунках вбачайте не вартість, а любов тих, хто дає їх, і прийміть їх так, як їх і давали.
З Угорщини приїхали посли, через яких король пояснив свої дії й пообіцяв послати імператору воїнів для його походу в Італію.
Поки відбувалися ці речі, з Італії дійшли вістки, що міста воюють, Мілан гнобить і валить друзів імператора, не зважає на застороги імператора і накладає з його ворогами.
Фрідріх послав листа всім духовним і світським князям, написавши в ньому:
«Мілан повстав проти Римської імперії і нехтує повагу, з якою піддані мають ставитись до свого володаря, навіть якщо він далеко від них. Тож він тепер намагається підпорядкувати Італію своїй владі і вважає, ніби ми нездатні перемогти його і покарати. Таке зухвальство не може минутися безкарно ані тепер, ані в майбутньому. Ми повинні побороти упертюхів усією нашою силою і відокремити гнилий член від тіла, щоб і на нього не поширилась зараза і воно не загинуло».
Через Італію новий імперський з'їзд призначили на шостий день місяця січня 1158 року в Реґенсбурґу. На цей з’їзд приїхали князі і пани Німецької імперії, і приїхав Владислав, великий князь Богемії і Моравії, і то з численнішим почтом, ніж доти. Похід в Італію був призначений на літо, і всі, хто був присутній, погодились їхати і пообіцяли сприяння.
На п’ятий день з’їзду Фрідріх, римсько-німецький імператор, у присутності всіх князів дав Владиславу, князю Богемії і Моравії, королівську корону на знак визнання його чеснот і великої служби, Владислава врочисто коронували королем Богемії, і всі князі привітали його як короля Богемії. Ця королівська гідність мала відтоді переходити на всіх його наступників.
В усьому таборі й серед почту Владислава ця подія породила велику радість.
Коли Владислав повертався додому, до нього в рідній країні підходили цілі гурти людей, вітали й благословляли його, раділи і стелили ялицеве гілля йому під ноги, довгенько йшли слідом за ним. Підходило чимало молодих воїнів та панів і їхали разом із ним до Праги. В Празі народ урочисто прийняв Владислава, радісно вітав його, а під час урочистої церковної відправи його і Юдиту визнали як короля і королеву.
Владислав скликав великий з’їзд у королівському замку. Коли настав день з’їзду і зібралося так багато, як ще ніколи, високих та низьких панів Богемії та Моравії і церковних ієрархів, король заговорив до них:
— Високі князі церкви, сини роду Пржемисла, пани, люди і воїни Богемії і Моравії, послухайте мої слова! Я говорю вже не так, як у минулі часи, про нужду і лихо наших земель, щоб просити допомоги, а говорю про авторитет і честь нашої держави, бо вона тепер діє разом з іншими державами, рівня їм, нас поважатимуть і боятимуться. В Італії велике могутнє і багате місто Мілан, удавшись до насильства, сміливості, зради, зухвалості і зневаги до всіх божественних і людських законів, захопило верхню частину країни. Крамарі, торгівці й ремісники цього міста сміливі, але глузують з усього лицарства та войовничості й хочуть бути панами в усіх справах. І вони мало-помалу стануть панами геть усього, якщо не стримати їх, міцнітимуть і візьмуться за нас усіх. Тому проти них виник союз. Цей союз очолює Фрідріх, німецький король, що був коронований у Римі і як римський імператор, а в Павії отримав ломбардську корону, тож місто Мілан підпорядковане йому, але чинить спротив його владі й наказам. Усі німецькі князі йдуть разом із ним. Угорщина пришле вершників, Польща поставить воїнів, та й інші країни, мабуть, учинять так само. Велика гарна країна Італія має бути об’єднана і впорядкована. Я пообіцяв імператорові, що братиму участь у його поході й поведу до нього людей, які захочуть товаришити мені. Як уже інша честь діставалася нашій країні, то й ця велика справа збільшить честь і могутність нашої країни. Я повідомляю вам про це, щоб ви знали, і щоб кожен, хто надумає йти на Мілан, міг підготуватися. Похід почнеться навесні.