Військо підійшло до Реґенсбурґа і, не зупиняючись, пройшло по місту далі. Імператор перебував коло міста Ауґсбурґа і збирав там своє військо. Та король пішов не до нього, а, як були домовились, до Фрайзінґа, а звідти на південь у Тіроль. Там військо проминуло Вілтенське абатство і пішло до річки Адідже. Уздовж річки воно рухалося далі на південь. Вище від міста, яке чужинці називають Вероною, воїни збудували з човнів міст через річку Адідже, яким мав скористатися й імператор, і перебралися на правий берег. Проминули Верону й підійшли до озера Ґарда. Там розташувалися табором і зрубували оливкові й гранатові дерева для огорожі, конячих стійл, готування їжі та інших потреб. Над табором майоріла малинова корогва короля Владислава.
Імператор Фрідріх зі своїм військом ішов тим самим шляхом, що й Владислав. Із ним були архієпископи Майнцький, Трірський і Кельнський, єпископи Айхштетський, Верденський, Вюрцбурзький та інші, імперські князі та пани. Поки імператор ішов по Тіролю, герцоги Австрійський і Карінтійський ішли через Фріулі. З ними було й п’ятсот угорських вершників. Фрідріх, герцог Швабський, привів швабів і франків до озера Комо. Бертольд, герцог Церінґенський, привів бургундів і лотаринжців через велику гору святого Бернара.
Коли Владислав став табором на озері Ґарда, до нього прийшли посланці з Верони й попросили пощадити навколишню територію, бо вона й саме місто Верона обстоюють імператора, тож королю краще піти проти міста Брешії, яке перебуває в союзі з Міланом. А для забезпечення війська веронці дадуть йому багато грошей. Владислав задовольнив їхнє прохання.
На початку липня Владислав зняв свій табір і рушив на Брешію. Перед містом воїни побачили на рівнині поля зі збіжжям та іншими культурами. На тій рівнині король поставив своє військо в бойовий порядок і пішов до міста, але оборонці міста не вийшли воювати з ним. Тому військо короля стало табором і взяло як здобич усе збіжжя, худобу та все інше, що можна було прихопити. Чимало того добра відправили з людьми до Богемії. Жителі міста впадали у відчай, і за порадою єпископа Даниїла король дозволив, щоб до нього прийшли як посланці кардинал Одон і міські консули. Вони прийшли й просили, щоб король заступився за них, щоб імператор знову повернув їм свою ласку. Посланці принесли королю щедрі подарунки. Владислав пообіцяв виконати їхнє прохання. Тим часом він стояв табором коло міста й чекав прибуття імператора та інших загонів.
Спершу прибув герцог Швабський Фрідріх. А коли люди Владислава вже два тижні стояли під Брешією, прибув імператор. Король виїхав йому назустріч зі своїми людьми, король та імператор привіталися, воїни імператора і воїни Владислава радісно привітали одні одних.
Згодом надійшли інші загони.
Король Владислав попросив тепер від імені жителів Брешії про мир, імператор задовольнив це прохання. Жителі Брешії принесли подарунки, заплатили шість тисяч срібних марок, дали заручників і заприсяглися дати достатню кількість воїнів для походу на Мілан. В обмін на це імператор знову обдарував місто своєю ласкою.
Згодом надійшли збройні загони інших вірних ломбардських міст та вірні феодали зі своїми людьми з замків.
Коли зібралося все військо, імператор видав і оприлюднив закони війни. Вони були суворі, щоб утримувати військо в дисципліні і воно було здатним перемагати. Імператор зі свого трону ознаймив князям і панам, зібраним навколо:
— Ви бачите, що я не шукаю здобичі та виграшу, і не дозволяю ці речі іншим, бо прийшов відновити право і мир. Я знаю, що таке лихо війни, і не призводив до нього внаслідок прагнення панувати і жорстокості. Якби ми стерпіли ганьбу, яку заподіяв Мілан, люди не хвалили б нашу доброту, а лише звинуватили б нас у недбальстві. Ми не чинимо несправедливості, а боремося з нею, і ви повинні допомагати всіма силами. Той, хто глузує з імператора, глузує з вас, те, що видеруть в імператора, видеруть у вас, і тому ви зробите геть усе, а не терпітимете, щоб це бунтівливе місто мало змогу казати, ніби бачило, як ми виродились, і позбавляло нас прав і честі, що їх здобули та утвердили наші предки. Але, щоб була справедливість, я прийму посланців міста Мілан, яких запросив сюди, і, якщо місто визнає свої провини, а його пропозиції будуть прийнятні, тоді право і мир збережуться.
Князі та пани радісно закричали і обіцяли достеменно дотримуватись настанов імператора, а наявні в таборі правники сказали, що добре, коли таке місто вислухають, перше ніж проклянуть його.
Прийшли посланці міста Мілана і сказали: