Але й після цієї битви не було ніякого відпочинку, бо король із великим числом людей працював коло мосту. Решта його воїнів будували з плотів та дерев міст для піших.
Міст коло Кассано нарешті полагодили. Імператор перший переїхав по мосту й поїхав до короля Владислава, що чекав його стоячи. Під’їхавши до короля, імператор спішився і міцно обняв його. Воїни зняли радісний крик.
Услід за імператором на міст ринуло військо.
Даниїл, дізнавшись про цю перемогу короля Владислава, вирішив якнайшвидше дістатись до нього. Вийшов на міст, але чимало його земляків теж квапилися на той берег до своїх, їхній шал годі було стримати, люди товклися, душились, ранились. Уже казали, що міст от-от обвалиться. Даниїл, проте, втримався на мосту. Втішав поранених, на яких натрапляв, і щасливий підійшов до короля. Вони привіталися, Даниїл благословив короля з перемогою, король подякував, обидва радісно загомоніли. Тільки одне засмутило: надійшла вістка, що Младорка, зброєносець єпископа, лежить серед полеглих.
Міст імператора обвалився, і чимало людей утопилося. Воїни знову заходилися лагодити міст.
На мосту чехів проводирі хотіли керувати переправою, але й там панувала пожадливість, міст обвалився, і чимало людей загинуло. Люди знову заходилися скріпляти його.
Двадцять п’ятого дня місяця липня останні загони війська переправились через річку Адду.
Владислав подбав про полеглих і поранених, упорядкував свої загони, подякував тим, хто разом із ним переплив річку, і тим, хто прийшов пізніше. Тиснув багатьом людям обидві руки, скажімо, Одолену, Бернарду, Велиславу, Вітіко. Потім дозволив війську короткий перепочинок.
Церковні і світські князі Німецької імперії, а також вірні шляхтичі Ломбардської землі прийшли до короля Владислава й висловили шанобливий захват перед його звитягою, похвалили мужність його людей. Прийшли архієпископи Майнцький, Трірський і Кельнський, прийшов Генріх, герцог Австрійський, Фрідріх, герцог Швабський, Конрад, пфальцграф Рейнський, Генріх, герцог Карінтійський, Людовік, ландграф Тюрінзький, Бертольд, герцог Церінґенський, маркграф Монтферратський та інші.
Вітіко вишикував своїх людей у порядку, в якому вони йшли в поході аж до річки Адди. Потім подякував вершникам за їхній подвиг, як і під час моравської війни дякував своїм людям після битв. Пораненим він забезпечив добрий догляд. Згодом записали імена тих, кого не стало. Вітіко з’ясовував, щоб, як і завжди, дізнатися про їхню долю, а згодом повідомити про те родичам. Перед його наметом майоріла малинова корогва, яку Владислав дав лісовим людям. Коли все впорядкували, розпалили багаття і заходилися готувати страву.