— Таж так! Звісно, так! — загукали багато чоловіків.
— Вони висунули несвітські вимоги, коли ти вже вів проти них численне військо, і кажуть смиренні слова, щоб усе заплутати. Треба зламати їхню останню зброю, щоб вони вже не шкодили! — крикнув Фрідріх, герцог Швабський.
— Вони завжди вдавалися до підступів, і до нас дуже часто доходили звістки про це, — мовив Генріх, герцог Карінтійський.
— І до жорстокості, якої за давніх часів не знали навіть погани. Навколо нас, що зібрались отут, стоять руїни міста Лоді, міста, належного до тієї самої країни, що й Мілан, побратима Мілана, і вони зруйнували його. Ці сумні руїни дивляться в небо й волають про помсту і крають нам серце, — проказав єпископ Вюрцбурзький.
— І такі самі руїни Комо і багатьох церков та замків, і численних фортець, які були вірні імператору, і так само й Павія лежала б у руїнах, якби вони завоювали її! — крикнув проводир із Павії.
— Таж так, справді! — загукало багато голосів.
— Вони принесли тільки слова, — заговорив Генріх, герцог Австрійський, — і хочуть приманками збити нас з пантелику. Думаю, ми повинні йти на Мілан і вирішити в битві, як ми й прагнули.
— Так, як ми й прагнули і як буде тільки справедливо, — промовив архієпископ Майнцький.
— Навіщо ми пішли в похід і чого ми прагнемо? — протягнув Оттон, пфальцграф Баварський.
— Високий імператор відступить від своєї імперії, а ми відступимо від своїх країн, якщо дозволимо гаяти нас переговорами! — проказав ландграф Тюрінзький Людовік.
— До битви! — загукало чимало панів.
— А який буде її наслідок? — запитав імператор.
— Оголошення поза законом! — мовив архієпископ Майнцький.
— Оголошення поза законом! — мовив архієпископ Трірський.
— Оголошення поза законом! — мовив архієпископ Кельнський.
— Оголошення поза законом! — сказали герцоги, єпископи й князі.
Потім імператор звернувся до міланських посланців:
— Ви обрали війну проти мене, а не покору моїм словам, і змусили мене до походу в Італію. Ви поставили мені дуже бунтівливі вимоги, а потім підняли зброю проти мене. Пролито дуже багато крові, і, щоб вона пролилась не марно, треба закінчити вже почате. Ми будемо далі вести війну, яку ви почали, і придушимо бунт, у якому ви затялися. Отож за згодою князів і панів імперії я оголошую ваше місто поза законом.
Згідно зі звичаєм імператор кинув свій скіпетр на землю, а потім знову звернувся до посланців:
— Повідомте про це тим, хто послав вас, і скажіть їм, що ми будемо запроваджувати у вас закони миру, щоб він був тривким. А тепер ідіть.
Посланці вийшли.
Наступного дня, п’ятого серпня, військо сімома загонами пішло на Мілан. Перший загін вів Конрад, брат імператора, пфальцграф Рейнський. Другий загін вів Фрідріх, герцог Швабський, третій — Владислав, король Богемії, четвертий — Генріх, герцог Австрійський, п’ятий — імператор, шостий — Оттон, пфальцграф Баварський, сьомий — Фрідріх, архієпископ Кельнський.
Того дня Екберт, грав фон Пюттен, поїхав зі своїм почтом і п’ятьма сотнями вершників у бік Мілана. Місцевості він не знав, а коли почало сутеніти, з міста виїхало міланське військо, наздогнало його, розбило, і він утратив своє життя. Поховали його ченці абатства К’яравалле. Військо затужило за графом, бо він мав славу дуже шляхетного і сміливого чоловіка. Проте імператор видав указ, щоб не починали бою ні з яким загоном, хіба з наказу командира, і лише в тому разі, коли він буде змушений до бою.