Восьмого дня місяця вересня, на Різдво Богородиці, визначили, що поставлять заручників і здійснять каяття.
Заручників того дня привели в табір богемського короля. Потім у той самий табір привели бранців, полонених і тепер, і раніше.
Після цього імператор доручив єпископам Ебергарду з Бамберґа і єпископові Даниїлу з Праги привести до імператора архієпископа Міланського Губерта ді Піровано.
Сім загонів імператорського війська вишикувались навколо трону імператора. Король Богемії, церковні та світські князі імперії, вірні феодали Ломбардської землі, чільні представники вірних міст і проводирі чужоземних воїнів зібралися в дорогих шатах поряд з імператорським троном. Позаду воїнів стояли незмірні юрби людей, які посходилися з усіх околиць.
Коли настала пора, імператор в імператорських шатах зійшов на трон, і одразу по тому надійшла процесія з Мілана. Єпископи Бамберзький і Празький вели архієпископа Міланського. За ними йшли священики архієпископської церкви, потім інших церков, із монастирів, усі з хрестами, кадилами і в пишних церковних ризах. За ними йшли дванадцять консулів, босоніж, з оголеними мечами, прив’язаними їм на шиї. Так само йшли й члени ради, міські аристократи, а простолюд ішов із зашморгами на шиях.
Архієпископ мусив пообіцяти імператорові, що свою владу над містом він утверджуватиме вже не так суворо, як раніше, а лагідно й справедливо. Після обіцянки імператор повернув йому свою ласку.
Потім на підніжки трону ступив консул Губерт ді Орто і став навколішки, всі інші теж повклякали, а Губерт заговорив:
— Могутній імператоре та господарю, світський представник Бога і суддя на землі, ми згрішили, ми коїли несправедливість і благаємо про милосердя. Ми і всі міланці схиляємо наші мечі перед твоєю могутністю, ми і всі міланці кладемо голову під твій меч.
Імператор на те відповів:
— Добре, що міланці віддали перевагу миру і що я відтепер уже не змушений завдати їм ще тяжчого лиха. Якби ви одразу обрали таку долю, можна було б уникнути багато лиха і зробити багато добра. Я більше люблю винагороджувати, ніж карати, і зауважте: я легше можу перемагати завдяки покорі, ніж завдяки війні. Отож я тепер вважатиму, що міланці підуть правильним шляхом, матимуть мою ласку, і тому касую своє оголошення поза законом і кажу, що ми всі прихмирилися. Підводьтеся з землі.
Люди підвелися. Імператор ще довго розмовляв із ними, і його слова були добрі та приязні.
Після цього такі поважні речі, як укладання миру і примирення, були закріплені урочистою церковною відправою, яку відслужив архієпископ Міланський у характерній для Мілана манері Святого Амвросія.
Імператор під час відправи сидів у своєму наметі на троні з імператорською короною на голові. Навколо нього купчились німецькі та італійські князі. Під час цієї відправи він подарував Владиславу, королю Богемії, дуже коштовну королівську корону, отриману від англійського короля. Того дня цю королівську корону вдягнули королю на голову, хоча загалом королівські корони одягають лише в церкві під час великих свят: богемську корону — на Різдво, Великдень і Трійцю, а також на свята святого Вацлава і святого Адальберта, в ті дні обряд одягання корони на голову короля здійснюють єпископи Празький та Оломоуцький.