Пополудні його люди поставили намет йому і його синам.
Того самого дня воїни знову повторювали вправи. В перервах вони могли походжати навколо й дивитися, що відбувається за межами їхньої стоянки, як там вправляються або розважаються люди, побачити, чи надходять підкріплення, чи привезли харчі.
Вітіко вже частіше ходив до князя. Інші молодші проводирі теж ходили до нього по настанови.
Князь зі своїм почтом не раз приходив до лісових людей, дививсь, як вони впорядкувались і поділились, перевіряв їх, хвалив, заохочував робити військові вправи і розмовляв із багатьма.
Молодики інколи провідували Вітіко, і він теж відвідував їх.
Отак і настав двадцятий день місяця квітня. Того дня дали наказ готуватися за два дні до виходу проти ворога. Цей наказ виконали в усьому таборі. Намети розібрали, вози навантажили, людей упорядкували.
Двадцять другого дня місяця квітня почався рух. Військо було впорядковане так, як і табір. Попереду йшли лісові люди. Вони мали сурмача з довгою прямою сурмою, що видавала дзвінкі звуки. Одразу після них ішли та їхали верхи люди з узлісся, і коло них були гравець на козі й дудар. Далі за ними йшли люди Болеміла з сурмами і ріжками, а далі ще інші.
Коли наближався полудень того дня, Вітіко, Ровно, Діт і належні до них люди піднялися на гору Високу. Садиба, де вони раніше зупинялися, була тепер зруйнована і спалена. Вони проминули її й пішли далі на південь, де й отаборилися на зелених горах.
Наприкінці дня на горі зібралося вже все військо.
Наступний день минув у підготовці, військо розставляли так, як вимагала бойова готовність. У такому порядку вже й заночували.
Уранці двадцять четвертого дня місяця квітня вже можна було бачити гурти заколотників та білі корогви, що ясніли на зелені лук.
Потім прискакали ворожі посланці з прапорцями миру й повідомили, що чимало великих панів і лехів, які зібрались навколо Конрада, хочуть прийти до Владислава, щоб миром вирішити суперечку.
Болеміл, чий паланкін піднесли ближче, мовив князеві:
— Послухайте їх, пане, можливо, завтрашній день щось змінить.
— Я вислухаю їх, — погодився князь.
Він звелів виставити білий прапорець і повідомити, що лехи можуть прийти.
Князь звелів своїм людям зібратися. Всі прийшли на майданчик перед спаленою садибою. Князь і пани посідали на стільцях, молодші проводирі стояли, а позаду них широким півколом згуртувалися вершники і обрані піші.
Десь опівдні показалися лехи. Вони приїхали з великим почтом вершників. Коли вони під’їжджали до князя, їм дали знак зупинитися. Всі стали, пани спішилися, вершники йшли за ними тісним гуртом. Пани підступали до князя. На чолі їх у широкому вбранні з червоного оксамиту та з поясом ішов із непокритою головою Начерат, поряд із ним ступали старий Мікул і старий Родміл, далі йшли Зната, брат Начерата, всі вони теж були в широких шатах із поясами. Вслід за ними, вже в обладунку, йшли Домаслав, Славибор, Дрслав і Юрата. Всі були з непокритими головами.
— Сідайте і вдягніть шапки, — звелів князь.
Переговірники посідали на стільці, поставлені навпроти князя і його людей, і накрили собі голови.
— Нехай промовляє той з-поміж вас, кого обрали промовляти, — проказав князь.
Підвівся Начерат, знову зняв шапку й хотів підступити до князя.
— Начерате, — гукнув князь, — на польових нарадах ми завжди сидимо з накритими головами, тож хочемо, щоб і сьогодні було так.
Начерат послухався князя і вже промовляв сидячи:
— Ясновельможний нащадку святого роду Пржемисла, високоповажний сину славетного, лагідного і доброго князя Владислава! Мене послав до тебе Конрад, великий князь Богемії і Моравії, і пропонує тобі сповнене любові вітання як родич і пан; крім того, тобі пропонують свої сповнені любові вітання Вратислав із Брно, Отто з Оломоуца, Спітигнев і Леопольд, потім Владислав, син покійного й гідного князя Собеслава, твій близький родич і нащадок святого роду Пржемисла. Вони бажають тобі тільки любові та добра й хочуть, щоб не пролилося крові і не нищили далі майна бідних людей наших земель, бо, на превелике лихо для них і на лихо для нас усіх, частина його вже знищена. Вони запитують тебе через мене, чого ти бажаєш, щоб оці два війська, які тепер стоять одне навпроти одного, мирно поєднались як діти однієї країни, а потім розійшлися. Вони з радістю виконають те, чого бажає твоє серце.