Вітіко швидко примчав до Ровна, що був праворуч, потім до Діта та Вернгарда, і далі аж до Вигона з Прахатіце, нагадуючи, що треба йти вперед, і подав знак людям із Вімперка та з Кашперске Гори, щоб і вони наступали.
Лісові люди, на чиїх обличчях уже проступав гнів, рушили вперед, ще більше толочили землю своїми важкими, підкутими чоботями і скочували вниз усе, що поставало проти них, тож зелень Високої гори, по якій вони часто ходили, коли стояли табором у садибі, зачервоніла від крові, та й невисокі чагарники, бачені кілька днів тому, теж заросилися кров’ю.
Шовкова малинова корогва, яку дав Владислав і яку ніс один дужий чоловік із Прахатіце, була вже далеко внизу коло підніжжя гори, а коли Вітіко дивись ліворуч, то бачив, що й малинова корогва Болеміла теж уже майорить коло підніжжя гори, та й корогви Любомира, і Здика, і Дипольда, а велика шовкова малинова корогва великого князя металася майже в осередку ворогів, крім того, й корогви Хотимира, Дівіша й так далі.
— Ми перемагаємо, ми перемагаємо! — лунали численні голоси.
Аж тут ліворуч від Вітіко, там, де стояли люди з району садиби Плаки та узлісся, що не ставали навколішки для молитви, пролунав гучний голос, який можна було чути далеко навкруги:
— Рятуйся, хто може!
Вершники, які були на тому місці, почувши той заклик, стали тікати назад або вперед до ворога, піші кинули малинову корогву на землю й побігли до ворога.
— Нехай тікають! — гукнув Вітіко. — Тепер честь уже чиста, і лісові люди збережуть її. Ковалю з Плани, поведи наших людей ліворуч, Озеле, подайтеся ліворуч, Ровне, Діте, йдіть далі праворуч до людей із Затоня, Затеса, Прахатіце та Вімбурка і скажіть їм зсунутись уліво, а самі відступіть трохи назад, щоб коло було меншим, а вершники нехай мчать на те місце, щоб не так було видно, що там нікого немає, всі святі на небесах ненавидять зраду, а я мчу на край прогалини, щоб привести допомогу!
Проказавши ці слова, Вітіко помчав на своєму сивому коні по зелені гори, через кущі та байраки, як навчив був свого коня в лісі, гілля майже торкалося черева коня, аж поки домчав до загону Болеміла, з флангу якого повтікали зрадники. Високі воїни Болеміла сиділи на конях, занесли свою корогву глибоко в лави ворогів і билися з ними. Болеміл сидів високо у відкритому паланкіні, що його везли коні, на яких сиділи вершники. Болеміл був у найкращому бойовому обладунку, в кольчузі і з лискучими самоцвітами на шоломі. Сиве волосся голови й борода спадали на обладунок. Із паланкіна Болеміл віддавав накази. Вершники помітили зраду своїх сусідів і, б’ючись, потихеньку відступили й подалися праворуч.
— Болеміле, — гукнув Вітіко, — нехай твої люди йдуть праворуч, зрадники оголили місце, яке треба заповнити, пошли спершу вершників, а за ними нехай ідуть піші!
— Сину мій, — відповів Болеміл, — я все знаю і вже віддав накази Далімілу! Їдь ліворуч до Любомира!
Вітіко помчав до Любомира й розповів йому про зраду, потім помчав до єпископа Здика, що твердо тримав свою корогву супроти ворогів, і розповів йому про події, потім помчав до Бена, та вже не застав його, Бен поліг і лежав далеко позаду лав, де склали намети. Вітіко помчав тепер до Дипольда, а звідти до великого князя. Велика князівська корогва майоріла в самому осередку ворожих лав. Навколо князя були його вершники і добірні воїни. Одолен у чорному вбранні з чорною пір’їною на шоломі і в чорній матовій кольчузі бився на своєму чорному огирі серед ворогів, валив на землю кожного, хто наближався до нього, і люди навколо нього розступилися. Поряд із ним був Велислав у синьому вбранні і з добрими вершниками, і вулиця серед ворожих лав ширшала. Далі бився Каста, що зі своїми вершниками долав ворожу міць. Ще далі був Ктибор зі своїми людьми на конях, а поряд із ним — Бенеда і молодий Звест. Вони пробили мур ворожих вершників. Далі билися Богуслав, молодий Юрик, Зецима і Вецель. Навколо великого князя, що в темно-бурому вбранні, матовій кольчузі та шоломі з пряжкою без пір’їни сидів на чорному коні, були його брат Генріх, єпископ Празький Оттон, три абати і старший священик Даниїл, Немой із Нетоліце, старий Мілота, Бартоломеус, старий Преда, Гервазіус і Вшебор. Навпроти князя в лавах ворогів були Конрад зі Зноймо, якого морави обрали великим князем Богемії і Моравії, Вратислав із Брно, Оттон з Оломоуца, Спітигнев, син Борживоя, дядька князя, старий Мікул, старий Родміл, Домаслав із червоною пір’їною на голові, Славибор, Богдан, Мірета, Стрих і Юрата. Вони мали коло себе велику білу корогву свого обраного князя.