— Підлість, підступність, неподобство! Чим завинили перед ними птахи? Або черепахи? Або коти? Ну що?
Цюк, цюк! Стук, стук!
— Визиск, наклепництво, зловживання! Як можна тварину, що працює, поставити замість колеса? Нехай ось я його вистежу, присягаюсь листям родинного дуба, він у мене зразу чотири колеса на вулканізацію повезе.
Цюк, стук! Стук, цюк!
— Злочин, хуліганство, паскудство, дурість! Ліс, запилений цементом, жуки, обгодовані хлорофосом, павуки, отруєні п’яними мухами, риби, начинені хімією. Потруять і нас, і себе! Безвихідна ситуація!
Стук, цюк, луп! Луп, цюк, стук!
— Безвихідних ситуацій не буває,— муркнув Йонатан, ніжачись на сонечку. — Я в своєму житті потрапляв у такі пригоди, що не повірите, як вам колись розповім… — Він делікатно позіхнув, затуливши пащу лапою.
— Не буває?.. Безвихідних?.. — Ерик стомився від роботи і балакання, трохи навіть аж засапався.
— Я вже сказав. Не буває,— ліниво відповів Коот.
— Такий герой?
— Прикладом може бути Гордіїв вузол… — почав Бікі, аби щось сказати і трохи заспокоїти Ерика.
— Який іще вузол?
— У місцевості Гордіон, у храмі Зевса, стояв віз, ярмо якого було прив’язане до дишля дуже химерним вузлом.
— Коли стояв? А на возі що було?
— Порожній віз, двадцять три століття тому.
— А мені що до того?
— Стривай, Ерику… Між тогочасними володарями виникла суперечка. І було сказано: той, хто розплутає цей вузол, володітиме всією Азією. І ось Александр Македонський…
— Видатний полководець, — впав йому в річ Йонатан. — А ти начитаний, Хелонідес!
— Я плавав на суднах, де були бібліотеки, та й часу мав удосталь…
— Ну й що з тим вузлом полководця? — перебив його Повзик.
— Александр Великий розрубав Гордіїв вузол мечем. От вам і приклад того, що не буває ситуацій…
— У Йонатана немає меча. І навіть дзьоба, щоб розплутати.
— Ну міг би перегризти, — мовив Коот.
— Такий герой?
— Сам оціниш який, коли ввечері розповім вам одну пригоду.
— Чому не зараз?
— Подрімаю, тоді й розповім.
— А я хочу знати зараз, — світло дня додавало Повзикові чимраз більше завзятості, а що він не міг негайно помститися людям, які скривдили Бікі, то рвався в бій із тими, хто перебував у радіусі дії його дзьоба. — Я бачу, ти дуже завзятий…
— Авжеж.
— І все тобі вдається?
— Майже.
— То наведи порядок — очисть річку Бубжу. Чому ти виловлюєш отруєних харіусів з брудної річки і як дурень жбурляєш на чисте? Якби ми тобі не допомогли, ухоркався б ти біля того відра.
Стук, стук!
Ерик знову взявся до роботи, але зразу ж перестав і в’їдливо докинув:
— Дивись, щоб колись не надірвався, хвалихвосте!
Розморений теплом, сонний Йонатан Коот не втручався в суперечку.
Він дивився на легенькі пасма туману, які повільно пливли над водою, мружив очі й нарешті спокійно промовив:
— Очищення Бубжі — річ досить проста. Я давно виношую одну ідею, закодовану під назвою «Коотів вузол», і якщо втілю її в життя, то алича, під якою ми познайомилися, зацвіте ще цієї весни.
— Стривай! — закричав Ерик, який, здряпавши літери з краю панцира, встиг уже почистити три чверті напису посередині.— Читай-но…
— «Завжди», — прочитав Йонатан.
— Пі-пі, хі-хі! — пискливо засміявся Крилатий.
— Ха-ха-ха! — тихенько вторував йому Овальний, поглядаючи на свою спину.
— Отож-бо! — глузливо провадив Повзик. — Завжди зацвіте, тільки не алича, а вода.
— Завжди цвістиме, — поправив Бікі, дбаючи про чистоту мови й точність висловлення думки.
— І знаєш чому? — спитав птах, повертаючись до кота хвостом. — Бо нема в нього ніякої ідеї, це він тільки так говорить. Носитиме рибу, зігнувшись під тягарем відра, поки собі вуса не притопче.
— Годі! — гримнув Коот, остаточно прокинувшись і розізлившись, що з нього роблять посміховисько. — До моїх вусів вам зась! Ось нехай стемніє, тоді й побачите…
— Чому не зараз?
Треба сказати, ні Ерик, ні Бікі досі ще не знали, що капітан був нічним десантником.
Як бувалий солдат, він прекрасно знав, що поспіх і гнів — порадники кепські, а от темрява може бути чудовим союзником. Однак побачивши, що туман над річкою густішає; виповзає на порослий травою берег і піднімається по гілках дерев угору, вирішив — операцію можна прискорити.
Назва «Коотів вузол» спала йому на думку щойно під час розповіді Хелонідеса, хоч загалом цю справу він обмірковував давно в найдрібніших деталях, і якби йому досі не бракувало помічників…