— У нього що, голос такий, як радіо? — спитав не дуже підкутий з технічного боку Ерик.
— Ні,— сказав Йонатан, витягуючи телескопічну антену на всю довжину. — Просто він носить у кишені такий самий апарат, постійно ввімкнений, аби дружина знала, де він, що робить і коли прийде на обід.
Капітан натиснув клавішу, і вони відразу почули голос магістра-інженера Спритека, який давав розпорядження своїй секретарці:
— Комісія по визначенню збитків нехай лічить іще раз. Мільйон — це мало. Делегацію Спілки рибалок відіслати. Ні грошей на відшкодування, ні часу вислуховувати скарги у мене немає. Дітей із квітами відведіть до їдальні, дайте їм по пиріжку — і нехай чекають. Як тільки бригада ремонтників скінчить роботу, хай вручать їм квіти, і організуйте знімки для преси, де я маю бути представлений як віце-голова шефської ради Друзів дитячих ясел.
Дзинь-дзинь!
Голосний дзвінок перервав розпорядження, і незворушний металічний голос вдерся в ефір, роздільно вимовляючи кожне слово:
— Комп’ютер. Директору. Математичні. Формули. Хибні. Завдання. Перебільшене. Розпитування. Неможливе. Вимикаю. Перегрітий. Дзинь! Генератор. Дзень!
Голос замовк. Чулося лише сердите сопіння, яке долинало з далекого кабінету.
— Як заклепки вибили, так і комп’ютерові заціпило, — мовив Ерик.
Коот не заперечив і не став казати, що вибиті заклепки це тільки початок. Найважливішого, тобто з’єднування наново, але вже по-своєму, переплутаного вузла, вони не зробили — перешкодив вибух котла.
Зморщивши лоба, капітан Коот походжав туди-сюди, вигнувши хвоста знаком запитання.
— Ці діти з квітами, ця Спілка рибалок… — мурмотів він під обвислими вусами. — Звідки вони взялися?
Бікі, який уважно слухав, думав і робив висновки, швидко повернув голову до командира, глянув йому в жовті зіниці й коротким рухом підняв угору плавець, прикладаючи його над правим куточком правого ока, й спрямував лікоть униз і косо праворуч.
Він так хвацько й у точній відповідності до стройового статуту відкозиряв, що це не поминуло уваги капітана. Зупинившись, глянув запитально.
— Дозвольте провести розвідку в нижній частині річки.
— Проводьте, — сказав Йонатан, віддаючи честь пораненою лапою і вдаючи, що не бачить заляпаного болотом слова «завжди» на панцирі Бікі.
Овальний дав малий хід назад і виплив із затоки, одночасно занурюючись у воду.
Цієї миті радіо знову ожило. Директорський голос покликав:
— Панно Лоліто!
Слухаю, пане директоре, — зразу відповіла секретарка.
— Із завтрашнього дня комп'ютер замість суперлюкса змащувати звичайним мастилом. І нехай його перенесуть до загальної зали… Я йду на територію заводу особисто керувати ремонтними роботами. Мене немає ні для кого, окрім категорії А.
Радіо замовкло, і Ерик, користуючись тишею, яка запанувала над затокою, запитав у Йонатана:
— Навіщо ти послав його в ту отруту? Вернеться й смердітиме, як оті риби, що їх ми привезли у відрі.
— Послав на розвідку.
— Думаєш, відучора щось змінилося?
— Не знаю, — відверто сказав Коот. — Але схоже на те, що певні зміни сталися.
У цьому місці слід нагадати, що в той час, коли директор Спритек, піднятий по тривозі (йому сповістили, що брудна вода заливає апаратуру), наказував увімкнути фільтри, поглиначі, очищувачі й окислювачі, пилососи — капітана на території заводу вже не було. А нагадати слід для того, щоб якнайповніше оцінити проникливість його розуму — Коот із самої лише появи рибалок і дітей зробив висновок про необхідність ВСЧВ, тобто Визначення Стану Чистоти Вод нижче місця операції.
— Щось ти крутиш, Йонатане, — мовив Ерик й аж відскочив від радіо, яке майже луною повторило його слова.
— Щось ви крутите, товариші! — загримів голос магістра-інженера Спритека. — Я просив розплутати, а ви що?
— Самі гляньте, директоре, який тут гудзь.
— Тут і чорт ногу зламає.
— Не знаєш, з якого боку підступитись!
Голоси пробивалися крізь свист увімкнених насосів, гримотіння молотів, гуркіт техніки, яку стягли на допомогу. Здавалося, що весь цей гамір стоїть просто в гайочку навколо затоки, по збриженому плесу якої плавали тіні дерев і миготіло сонячне проміння.
— Тю-тю, пі-пі! — здивовано свиснув Повзик. — Наче новини по телевізору.
— Не знаючи, в який спосіб труби заплутано, — пояснював у радіотелефоні голос чи то інженера, чи то майстра, — ми їх, пане директоре, не розв’яжемо.