— А якщо я пообіцяю велику премію і ви докладете зусиль?
— Комп’ютер відключився, а без нього ми не впораємось…
Переможно всміхаючись, Йонатан походжав туди й сюди, та раптом завмер, почувши, як у динаміку зашелестів жіночий голос:
— Я знаю, як усе це переплелося.
— Ви? — здивувався директор.
— Хто це? Де вона працює? — посипалися запитання.
— Пані Кася з центрального управління, — пояснив хтось, — це її голос.
— Я сама плету на спицях… — вела далі пані Катажина.
— Та так, що не додзвонишся, коли светра кінчає,— вставив чийсь єхидний голос.
— …І я зразу збагнула, — затнулася жінка. — Це така стьожка. У першому рядку петлі йдуть…
— Дурниці якісь.
— Хай говорить, щось тут є.
— Казна-що.
— Говоріть, говоріть, громадянко Катажино, — заохотив директор. — А ви, інженери, вчіться в народних мас.
— У другому — півпетлі протягнуті в петлі, в третьому петлі перехрещені.
— Хай йому біс! — муркнув Коот. — Уся операція звелася на пси. Комп’ютери й інженерів перехитрив, а на пані Касі спіткнувся… Скількох видатних полководців жінки занапастили! — шепотів він сам до себе.
— Пане директоре! — закричало радіо захеканим голосом панни Лоліти. — Телефон!
— Хто?
— А-а-а! Котиків два-а! — несподівано проспівала секретарка.
— Приготуватись до роботи. Зараз вернусь!.. — крикнув директор і щодуху помчав до телефону. Апарат, слухняно продублювавши тупіт його ніг: «па-та-та, па-та-та», — раптом замовк.
Йонатан присів і, наче лікар, що слухає хворого, приклав вухо до динаміка. Він довго сидів без руху, потім випростався і промовив:
— Або мимоволі натиснув вимикач, або висмикнувся на ходу шнур. Отака лемішка виходить. Про найважливіше і не взнаємо.
— Чого ти так думаєш? Може, якраз нічого важливого й не буде. — Ерик намагався потішити зажуреного приятеля.
— Ні,— похитав головою Йонатан. — Дуже важливе. Ти чув, що панна Лоліта виспівувала?
— Якусь колискову із закидами на твою адресу.
— Ніяка то не колискова, а закодований сигнал, тобто…
— Кот, — швидко вставив Повзик, демонструючи тим самим, що чогось-таки навчився під мостом від міліціонера Войтасика.
— Код, — поправив капітан. — У кінці літера «д», як у слові «диверсія» на початку.
— Лоліта — диверсантка?
— Ні. Просто з цієї пісеньки директор зрозумів, що телефонують від когось із його начальства, із списку А.
— Хіба може бути хтось іще над директором? — наївно спитав вихований у лісі Ерик.
— Го-го-го! — хитнув головою Йонатан і, не вдаючись до подальших подробиць, пояснив: — Вона брала звук А в тональності «до» і довго тягнула. Мабуть, або віце-міністр, або навіть…
Повзик з відкритим дзьобом чекав закінчення фрази і, не дочекавшись, повторив:
— Або навіть…
— Не будемо забігати в наших припущеннях надто далеко. Зупинимось на віце-міністрові. Що він міг Спритеку сказати? Чого від нього хотів?
Капітан Коот вийшов на самісінький берег, подивився на річку, чи часом не вертається Бікі, потім глянув на верхівку тополі, з якої сьогодні вранці перед початком операції вивчав територію заводу.
— Хочеш вилізти і подивитись? — спитав Ерик.
— Надто ризиковано. Люди інспектора Новака напевне контролюють всю околицю, і моя поява на верхівці дерева викличе в них підозру.
— Боїшся?
— Боюся викрити вашу схованку, тим більше що запасної в нас немає.
— Я знаю одне таке місце в лісі, де нас ніхто не знайде.
Ми не можемо звідси піти, поки рядовий Бікі не повернеться з розвідки.
— Тоді, може я…
— Гаразд, рядовий Повзику. Якщо зголошуєтесь іти добровольцем, наказую вам пролетіти над підприємством, перевірити, чи все вони там розплутали, і зразу ж летіти назад. Виконуючи завдання, найкраще буде вдавати із себе звичайного горобця.
Крилатий злетів і зник за деревами. Коли затих посвист його крил, Йонатан ліг і обняв лапами свій позначений шрамами лоб. Тепер одразу стало видно, що це старий посивілий кіт, у якого було важке дитинство і нелегка молодість і якому на старості літ усміхнулася доля, подарувавши двох вірних приятелів. І все було б гаразд, якби та ж таки доля не підставила ногу, завдавши поразки в першій спільній операції.
Простим десантником бути легше, йому ніхто не дорікне, коли щось не так, а от командирові програвати не можна — адже він втратить симпатії і вірність своїх підлеглих.