— Це значить, що… — озвався Бікі й замовк, вагаючись, говорити йому страшну правду чи ні.
— Так, Бікі, «Перепалка» погоріла.
— У сторожці була пожежа? — не зрозумів Ерик.
— «Перепалка» для нас не світить як притулок, — пояснив Йонатан. — Ти, Ерику, натиснув клавішу передавача. Кожне слово йшло в ефір, аж поки ми сіли снідати біля джерела. На жаль, я лише під пам’ятником зрозумів, що міліція слухає пісеньки нічних десантників, отже, знає, де ми. Та й чи міг я передбачити, що з твого віршика інспектор Новак зрозуміє, куди ми йдемо? Його люди, безперечно, чатують у сторожці, тримаючи напоготові клітку, акваріум і тісний нашийник на міцному ланцюгу…
Ставало дедалі темніше довкола й дедалі гнітючіше в їхніх серцях. Ерик опустив крила, а Бікі плавці. Кількох слів зізнання вистачило, щоб перетворити хоробрих десантників у загнаних в глухий кут злочинців, які, зневірившись у всьому, самі вкладають руки в кайдани і заходять до камери, замикаючи за собою двері.
З розпачливого стану їх вивів спалах першої блискавки, яка розітнула небо й освітила капітана Коота в рішучій позі, з піднятим хвостом і палаючими очима.
— Дзьоба — на яму! — наказав він рядовому Повзикові, показуючи лапою в напрямку корчовища, яке вони щойно з таким зусиллям подолали. — Вперед — марш!
Не встигнувши навіть подумати, чи є в цьому сенс, Ерик наставив дзьоба туди, куди сказав Коот, притупнув лівою лапою і закрокував. За ним слухняно рушив Бікі і в ар’єргарді — Йонатан, який раз по раз позирав на вогневі позиції, знаючи, що саме в районі «Перепалки» на них може чекати найбільша небезпека.
Вони ще не вийшли з-поміж кущів, коли по зеленій парасольці ліщини залопотіли перші дощові краплі, важкі й великі, мов хрущі. Не встигли вийти до узлісся, як із чорних хмар ринула на землю злива. Спалахували блискавки, удари грому йшли один за одним, наче якийсь велетень щосили бив у барабан.
— Ще, чого доброго, на нас влупить! — жалібно пищав змоклий Ерик.
— Нам тільки й бракувало, щоб по нас влупило, — пробурмотів переляканий Бікі, однак не забув при цьому наголосити на неправильній граматичній формі, вжитій Ериком.
Крізь гуркіт грому і шум зливи капітан вловив тремтіння в їхніх голосах, помітив, що вони збиваються з ритму маршової колони. І, незважаючи на те, що хутро його було мокре, що електричні розряди кололи в хвіст і у вуха, заспівав раптом голосно й весело:
Співати було нелегко, бо дощ залітав аж у горло, одначе Коот не звертав на це уваги, підбадьорюючи своїх підлеглих. Ще й зажадав від них:
— Три-чотири! Загін… співай!
— Хай грім гуркоче, блискавиці б’ють… — почали вони невпевнено, потім розійшлися і доспівали останні рядки весело й завзято, переконавши самих себе, що інспектор напевне втратить слід.
У сильну зливу Хелонідесові йти було легше, він ковзав по болоту на своєму пластроні, зате двом його товаришам дорога далася взнаки.
Яма з-під викорчуваного дерева, про яку згадував Повзик, від їхнього маршруту була досить далеко, і дісталися до неї вони вже з останніх зусиль.
Обидва рядові, побачивши глибоку й широку печеру, закриту, наче дахом, великим пеньком і переплетену грубим корінням, мали одне бажання — лягти й не ворухнути навіть пазурем, хоч би там що наказував і хоч би як грозився Йонатан. Проте капітан не грозився і нічого не наказував, лише дав кожному роботу й сам узявся до праці. Куди дінешся довелося брати приклад з командира.
Буря ще не вщухла, лило як з відра і гриміло безперервно, щоправда, тепер уже трохи далі, десь над трубами цементного заводу, сизий дим з яких уперто піднімався просто в темно-сині хмари. Влаштувалися вони, можна сказати, зовсім непогано: Бікі вмостився внизу, де вода зібралася в імпровізований купальний басейн, Йонатан сидів біля невеличкого багаття, розкладеного з наламаного сушняку, а Ерик весь час перескакував з кореня на корінь, шукаючи місця, де гріло б найдужче, а диміло найменше.
— Впадеш у жар, обпалиш хвоста і наробиш смороду спаленим пір’ям Дуже не люблю цього запаху, — добродушно бурчав капітан, порпаючись у своєму до прикрого схудлому рюкзаку.
— Пі-пі-пі! — розсміявся Крилатий, звисаючи головою вниз із коріння, що звивалося, наче гадюка, просто над вогнищем. — У Повзиків такого не буває. А от пісеньку про котика, який, палячи сигарету, спалив собі кінчик носа, я в цих місцях колись чував.