— Хто ж це такі небилиці співав?
— Дівчина, яка збирала суниці.
— На цьому пустирищі?
Аж тут у Ерика зісковзнули пазурі, він повис на одній нозі, а потім, втримавши рівновагу, відскочив убік. Склавши крила, завмер в темному кутку. Здавалося, він ніби поменшав удвічі і вигляд мав дуже зажурений.
Коот цього не помітив, відгвинчуючи ковпачок з невеликого циліндрика, схожого на тюбик зубної пасти.
— Як добре, що ніхто з нас не курить, — озвався Бікі, щоб підтримати розмову. — Не розумію людей, котрі замість дихати свіжим повітрям, яке пахне зеленню, квітами чи морем, втягують у легені брудний і смердючий дим.
— Мені це знайоме, — сказав Йонатан, видавлюючи у казанок білу змійку з тюбика. — Сам колись палив люльку. Мода була така. Вся наша Сімнадцята окрема…
— Що ти там готуєш? — поцікавився Крилатий, струшуючи з себе зажуру, а з крил — кілька мандрівних крапель води.
— Я? — здивувався Коот, підставляючи казанок під тоненький корінець при вході до ями, по якому, наче по ринві, текла вода.
— Ти, а хто ж іще!
— Що готую, питаєш?
— Авжеж. Навіщо дощову воду доливаєш?
— Уже не доливаю, — уникнув відповіді Коот, забираючи посудину з-під цівки води й вішаючи над вогнем.
— Ти не крути, а відповідай.
— Я кручу, щоб розмішати. — Коот узяв складану похідну ложку і заходився колотити нею в казанку.
— Але що? Що? Що?! — зірвався на крик Повзик, жваво перескакуючи з кореня на корінь, розпушуючи пір’я і трусячи хвостом.
Йонатан несподівано підскочив угору, вхопив приголомшеного птаха в передні лапи й легенько провів вусами по його дзьобу.
— Отакого я тебе люблю, Ерику! Запального, гарячого, а не, вибач за порівняння, мокру курку, яка зашилася в темний куток.
— Пусти! Пусти, кажу, тигряча пико!
— Вже пускаю, павучий постраху.
Хелонідес у захваті плескав плавцями, розкидаючи вологий пісок, і всі троє так розійшлися, що зрештою Коот мусив, немов воротар у футбольному матчі, зробити карколомне сальто, щоб устигнути зняти з вогню казанок за чверть секунди до википання.
— Не барись, не зволікай — на молоко налітай! — гукав він, видаючи ярмаркового торговця. — Коли після такої мокречі нап’єтеся гарячого, то й марширувати зможете, і бойовий дух збережете, — приказував Коот, відміряючи кожному порцію молока.
Розмова надовго урвалася, запанувала майже цілковита тиша, бо хоч і незручно було пити теплий напій не сьорбаючи й не хлебчучи, проте всі старалися робити це якомога стриманіше.
Дощ не вщухав, шумів і шелестів, але клаптик неба над виходом з ями пояснішав, дедалі більше наливаючись блакиттю.
— Мода різна буває,— сказав Йонатан, першим закінчивши підобідок. — Пригадую, наша Сімнадцята окрема бриконідес…
— Через те, що яйця закрили запобіжник і паровоз злетів у повітря, — не дуже чемно перебив його Ерик, — ми не зробили ніяких запасів, а попоїсти зараз не завадило б.
Коот сягнув лапою у рюкзак, витяг три курячих яйця з тріснутою шкаралупою і поклав їх на пеньку, поставивши поряд похідну сільничку.
— Ось вони, — показав він на яйця. — Зварені супертвердо, бо під тиском. Сила вибуху кинула їх разом з трубою і колесом у лози над річкою.
Рядовий Повзик подивився на рядового Хелонідеса, рядовий Хелонідес на рядового Повзика, обидва набрали повітря в легені й хором ревнули:
— Капітане! Йонатане! Дякуємо за снідання!
З’їсти обід, який тільки для рими був названий сніданком, виявилося не так просто, і Ерик узявся до роботи. Не шкодуючи дзьоба, він порозбивав тверді яйця на половинки, потім на чвертки, а далі вже проблем не було.
— Любий командире! — мовив Хелонідес, упоравшись із своєю порцією. — Ти почав був щось розповідати про якийсь незалежний брике… брико…
— Про Сімнадцяту окрему бриконідес.
— Так, так! — підтвердив Крилатий. — А що це означає?
— Окрема бригада котячих нічних десантників, — поволі, карбуючи кожне слово, капітан розшифрував скорочення. — Я хотів би, щоб ви запам’ятали цю назву.
— Звичайно, запам’ятаємо, — пообіцяв Бікі.
— Так точно, — кивнув Ерик. — А яка мода панувала в Сімнадцятій бри-ко… ну і так далі?
— Досить безглузда: палити люльки. Твій боцман теж, певне, палив? — спитав Йонатан, повертаючись до Бікі.