Моторист, збираючись приготувати пускач, намотавши на нього новий шнур, смикнув за рештки старого, щоб одірвати його, — і тут мотор, який уже охолонув і знудьгувався за бензином, раптом завівся.
Вр-р-р-р!
— Глуши! — наказав Новак. Нещастя хочете накликати?
Поспішно, але стараючись не робити шуму, пішли на веслах униз за течією річки, в напрямку пристані під мостом.
Біля похиленої верби, яка молодим віттям стирчала вгору, а минулорічне опустила, ніби плакала, додолу, лишилась тільки бамбукова вудка, гачок якої вже давно був обгризений щупаками разом із принадою, і тепер молоді рибки гралися, наче м’ячем, корковим поплавцем.
Прибувши у відділення, інспектор Новак взяв усю справу до своїх досвідчених рук і передусім заборонив будь-які дії, щоб не накоїти дурниць. І так уже під час його відсутності половина кадрових співробітників і третина добровольців, кинутих без розвідки в бій, була виведена з ладу в результаті опухання.
Якщо все-таки втрати не були дуже значні, то лиш тому, що в Місті — важливому, але невеликому осередку — і кадрових, і резервних співробітників було небагато. Навіть коли взяти до уваги, що працьовитого постового Войтасика рахувати за двох, а інспектора сміливо за десятьох, то й так усіх разом буде значно менше, ніж досить.
Диктор радіовузла — перший, хто зіткнувся з терористами, — досі ще ніколи з ними не стикався і, не спроможний говорити внаслідок опухання, черкнув кілька слів на аркушику паперу, коли міг іще писати:
«Зелена лапа відчиняє вікно. Сіра куляста бомба лопається на підлозі. Страшенний брязкіт з усіх боків. Хтось накидає мені мішок на голову й виводить. Мікрофон ми позичили в Марієтти Пшилєппи, тож коли братимете студію, не кидайте гранати».
Коли інспектор дочитав документ, який мав увійти до протоколів справи «Тер-Хор-Мар» під номером один, на підвіконні з’явилися дві зелені лапи.
— Ну, ну… Сьогодні, я бачу, нам нудьгувати не доведеться! — буркнув Новак сам до себе, чекаючи, що буде далі.
Над лапами виросла руда голова й запитала:
— Будете сьогодні їздити на машині з увімкненою сиреною?
— Ану йди-но сюди, зеленолапий, — запросив Новак.
— А ми його хап з приводу лап! — шепнув постовий Войтасик, ховаючись за двері, щоб відрізати дорогу Зефіринові.
— Ні в якому разі, — погрозив інспектор. — Чого вас тільки вчать на тих заочних курсах?
— Зіставленню фактів, — відрапортував постовий. — У записці свідка номер один зазначено, що перед тим, як до радіостудії залетіла бомба, зелена лапа відчинила вікно, а на нашому підвіконні з’явилися дві зелені лапи, — отже, з цього робимо безсумнівний висновок, що негайно…
— Треба заарештувати всіх жаб в околиці,— підсумував інспектор і звернувся до Зефірина, який заходив до кімнати. — В цирку був?
— Ні.
— Це ж чому?
— Я не дійшов. Там біля радіовузла такий цирк!..
— А лапи чому зелені?
— Це на мосту. Хотів допомагати малярам, у них сьогодні вихідний.
— Руками помагав?
— Щіткою. Тільки у відро впав, мало не по лікті.
— Войтасику, підіть до лабораторії, принесіть рештки того розріджувача, який ми в четвер привезли з Цюркави. А із складу речових доказів оте емальоване блакитне відро, і нехай миє над мискою руки, поки все відділення не вимацькав.
Хлопець мив руки повільно й старанно, розповідаючи на прохання інспектора:
— Ну як той директор вискочив…
— Ти по порядку розповідай, з початку.
— Нещасливого дня я народився.
— Як це?
— Двадцять дев’ятого лютого, тому досі тільки двічі мав день народження, якщо не рахувати перший.
— А яке це має відношення до дня сьогоднішнього?
— Ви ж казали, щоб з початку.
— З початку, тобто від моменту, коли на закінчення нашої розмови на мосту я сказав тобі, щоб ти попросив білетера пустити тебе в цирк.
— Значить, я повинен говорити з кінця?
— Говори з кінця, — інспектор витер з лоба піт.
— Ну, я зазирнув до вас у вікно й запитав, чи ви поїдете на машині з увімкненою сиреною, бо тільки-но той диктор вискочив, я подумав собі: буде заваруха. І справді, приїхав міліцейський патруль, прибігло двоє дружинників — один старий і один молодий, і вони хотіли через цей мед, і тоді…
— Через який мед?
— Справжній.