«Скільки ж шестиногих гризунів, чи то пак жалунів, тут лазить? — думав Методій, дивлячись крізь вітрину на медовий пояс навколо радіовузла, на якому жирували десятки тисяч струнких грізних ос у жовто-чорних мундирах. — Сам він їх сюди притягнути не міг, — вернувся він думкою до підозрюваного. — У нього мають бути спільники».
— Ви його бачили недавно?
— Аякже. У четвер він одержав квартальну премію і надбавку за знання іноземних мов, — збрехала завідувачка, бо ж понеділковий аванс видала неофіційно.
— Мови зовсім чужі?
— Не тільки. Дружніх країн — теж.
— У четвер?
— У четвер.
— Гм… Дякую. Якщо з’явиться, нехай зайде у відділення. Я хотів би спитати в нього поради, як вивести мишей у нашому архіві.
Інспектор говорив удавано байдуже, обличчя його було спокійне, але підозра його зросла, коли, крім усіх речових та інших доказів, які свідчили проти Йонатана, тепер додалося ще й фальшиве алібі. Адже не міг він одночасно лишити відбитки лап у відомості на премію і губити волосини на корі абрикосових дерев біля «Хати Бунгало»! Хіба що завідувачка «Гіперсаму» теж була їхньою спільницею!..
— «Тер-рор, Хор-рор, Мар-рмелад», — озвався гучномовець радіовузла над касою. — Негайно вимкнути сирену в міліцейській машині біля цирку. Ввімкнути протидимний фільтр у господарстві Спритека. Припинити продаж алкоголю в ресторані. Ау-у! Ой-ой-ой! Ай-ай-ай! — застережливо проойкало радіо на закінчення і затихло.
— Войтасик сам чує. Івонка фільтри увімкне, — заспокоїв інспектор своїх. — Ви тільки заскочте до ресторану, скажіть щоб не відпускали спиртне, а найкраще — буфет на замок і ключ до мене.
«По-перше, треба визнати, що спостереження і підслухування в них поставлені бездоганно, — подумав Новак і знову задивився на вировисько ос на оборонному медовому поясі.— По-друге, якщо я небезпідставно підозрюю Йонатана Коота… І по-третє, якщо його спільником є той привезений боцманом у відставці Добромиром звір, що його директор «Самексу» характеризує як негідника, покидька, хулігана, мерзотника і нечестивця… — Методій міркував, виходячи з теорії ймовірності,— то, по-четверте, їм потрібен ще один компаньйон, і хто знає, чи це не той малий нервовий птах, що сидів на капелюсі, коли вони в понеділок пливли річкою з тим блакитним відром…»
Як бачимо, інспектор весь час ішов по сліду, і його не збили з нього ні оманливі докази на зразок зеленої лапи, ні фальшиві, назвемо речі своїми іменами, не маючи на оці якихось лихих намірів, свідчення завідувачки «Гіперсаму». Проте своїми підозрами він ні з ким не ділився, бо ж суворо дотримувався двох перших рекомендацій триєдиного правила, суть якого полягає в тому, що добра міліція знає все, але говорить небагато.
Ні сирени, ні двигуна, ні вищання шин не було чути, коли до заднього двору «Гіперсаму» підкотила радіофікована машина інспектора, з якої на правий бік вийшов постовий Войтасик, а на лівий — дресирувальник із цирку з двома бурими ведмежатами.
— Доброго дня, пане інспекторе, — привітався він до Методія. — Якщо ви збираєтесь цькувати злочинців дикими звірами, то, на жаль, я муситиму відмовити, оскільки це було б неприпустимим порушенням свобод — як ведмежих, так і громадянських. Крім того, хочу застерегти: Барнаба і Барнабаба — пара таких лагідних ведмедиків, що злочинні елементи можуть завдати їм кривди.
— Ви знаєте когось із чистим сумлінням, людину або звіра, кого я скривдив би? — спитав Методій.
— Ні.
— У Барнабаби й Барнаби сумління чисте?
Дресирувальник на хвилинку замислився.
— Вони люблять ласощі й іноді вдаються до жебрання…
— Це я до уваги не беру.
— Тоді чисте.
— Вернуться, коли ви їх покличете?
— Якщо покличу й покажу моркву, то вернуться.
— Тоді спустіть їх.
— З чого?
— З повідка. Вони самі знатимуть, що робити.
Обидва ведмеді вже давно водили чорними носами, з приємністю вдихаючи солодкий запах. Коли їм відстебнули ремінці, вони враз рушили вперед.
Усі двері й вікна радіовузла були щільно зачинені. Щоправда, з допомогою меду вдалося весь рій зі студії виманити і обсадити дивізією жал пояс зовнішніх укріплень, але першої-ліпшої хвилини якась оса-розвідниця могла залетіти сюди, зваблена запахом капітана Коота, і напасти на головнокомандувача.
Від Йонатана все ще йшов солодкий аромат. Старанно вимазане хутро пахло медом, яким Коот поспіхом позначав оборонне коло й капнув на себе тут і там з банки, а раз чи два навіть влипнув. Отож умивався лапою і морщив лоба, оскільки, незважаючи на непохибні дії на перших етапах, усе ще не був певен успіху.