Про всі ці події Йонатан був докладно поінформований, до того ж одночасно по трьох каналах. Розвідувальні дані доходили до нього через посередництво Хелонідеса, що отримував їх від агентки Зет, яка очолювала трійку й командувала Івоною і Зефірином, котрі одночасно були інформаторами ЕЙ в рядах ОМ. Ці рапорти відзначалися сумлінністю й точністю, дещицю перебільшень капітан відкидав, порівнюючи їх з повідомленнями, які приносив з Міста боцман.
З’ясуванням усіх неясностей, а також загальним патрулюванням займався пілот Ерик Повзик, який одержав звання сержанта.
У четвер вранці, на дев’яносто шосту годину терору, у відсутність Добромира, який вийшов по булки й молоко, капітан зібрав військову раду. До її складу увійшли він сам, обидва заступники, повітряний і водний, а також панна Зося як начальник розвідки.
— Солдати! Після тижня рейдів, після днів сміливих атак і завзятої оборони, після драматичних ста годин війни осиних жал і Новакових ухвал, маневрів і нервів настав час прийняти відповідальне рішення. — Коот пильним поглядом обвів рішучі й уважні обличчя і спитав: — Як ви вважаєте, Місто достатньо стероризоване?
— Так, — в один голос відповіли всі.
— Отже, ми можемо спокійно відійти, впевнені, що вони не збочать з дороги, про правильність якої переконали їх факти.
— Ну, звичайно! — мовив Повзик, але, помітивши, що знову вискочив, як голий з маку, додав: — Хіба що…
— Наша трійка зробить, що зможе, — пообіцяла Зося, — тільки не знаю, чи зможе.
— Сьогодні ще сили прогресу в наступі,— озвався Бікі.— Тютюнові й алкогольні вироби перестали бути товарами насущних потреб, але не забувайте, що ми маємо справу з людьми.
— Що ти хочеш цим сказати? — суворо спитав Йонатан.
— Що люди часто чинять нерозсудливо і навіть безглуздо, історія знає багато доказів цього.
— Ми живемо на Землі, Хелонідес, і не можемо мати справу тільки з тваринами. До того ж, твої слова суперечать тому, з чим ми всі, включаючи й тебе, погодились. Адже ми дійшли висновку, що Місто достатньою мірою стероризоване.
— Цілком достатньою, капітане, я сказав би, навіть максимальною.
— А може б, їм усе-таки час від часу терору підкидати? — запропонував Повзик.
— Хоч я й не знаю, як довго вони витримають потрійну заборону, вважаю, що струни перетягувати не можна, — наполягав на своєму Бікі.
— Якої ще струни? — здивувався сержант.
— Струни терпіння, любий Ерику, — шепнула йому Зося.
— Отож-бо, солдати. Не можна. Певне, ніхто з вас не запам’ятав, що сказав боцман у неділю про неприпустимість насильства. Досі Марієтта і Ян відпочивали в «Перепалці» доброхіть. Якщо ми й далі тероризуватимемо Місто, доведеться затримувати їх там силою. Чи маємо ми на це право?
— Ні,— похитала головою агент Зет.
— Hi, — сказав сержант Хелонідес.
— Не маємо, — погодився з усіма сержант Повзик. — Та якщо виникне потреба, вони в мене не рипнуться…
— Не виникне, — урвав його командир. — Усі ваші думки й пропозиції я вислухав і тепер наказую: сержантові пілоту Повзику через шість хвилин вирушити в транспортний політ до машини Яна Радохи. Взяти з собою ключики від машини, які досі були гарантією того, що так звані жертви викрадення не повернуться передчасно.
— Слухаюсь, — відказав Повзик, розігріваючи суглоби. — Я їх скину йому просто в руки.
— Сержант Хелонідес вибачиться перед боцманом Добромиром за наше зникнення, пояснивши його тим, що ми одержали термінове замовлення, і водним шляхом вирушить до джерела біля пам’ятника Спраглому Партизанові, де чекатиме на нас.
— З якої години я маю бути там?
— З дванадцятої дня.
— Слухаюсь.
— Зет разом з підлеглою групою будуть моєю таємною охороною на вулицях Міста в соту годину терору.
— А що буде, коли тебе хтось упізнає, капітане? — зі страхом спитала безстрашна агентка.
Коот усміхнувся. Діставши з рюкзака блакитний бант, він зав’язав його собі на шиї, що змінило його до невпізнання. Бо чим грізніший і красивіший кіт, тим дурнуватіший вигляд він має з бантом на шиї.
Розділ VIII
Важка дорога до перемоги
Надходила дванадцята. Сонце світило з бездимного неба, забавляючись розгляданням облич музикантів «Фенол Бемоль Олд Бой Банду», які кумедно віддзеркалювались у блискучій поверхні труб. Капельмейстер Тронбонь, висипавши з кишені рештки кришок для горобців, ходив поміж рядами і перевіряв, чи в усі музичні інструменти вставлено сурдини.