Котик на плечі в панни Зосі розправив бант на шиї і, пригладивши вуса, промурчав:
— Ну, ну…
Пшилєппа насунула капелюшок на очі, щоб ніхто не бачив її обличчя, яке тонуло в сльозах.
Радоха віддав міліціонерові ключики від машини, добув із кишені пляшку й добряче хильнув з неї, не розуміючи, що сталось і звідки ця тиша.
Аж тут до нього підійшов жалюгідний, може, навіть найжалюгідніший на все Місто п’яничка, простяг руку й мовив:
— Дай, кирюхо.
Ясьо дав, бо хіба ж відмовиш спраглому?..
П’яничка зачерпнув відваги, що й на денці не лишилось, розбив порожню пляшку об брук і зарепетував:
— Земляки, невже вам не жаль? Нехай живуть, нехай п’ють! У сусідки хата біла, у сусідки хата мила, проп’ємо ми тую хату, бо хочеться заспівати… Пши-лєп-па, Пши-лєп-па! — горлав він на всю площу і гатив по жерстяній урні знятим з ноги черевиком. — Па па-па!
Марієтта відкинула капелюшок на плечі, показала в усмішці зуби й заспівала:
Потім уже не було чути, що вона співає, бо хтось намагався втихомирити п’яничку, хтось перешкоджав це зробити, репетуючи ще голосніше, і, що там казати, не минуло й десяти хвилин, як музики, повитягавши сурдини з інструментів, гримнули на повну гучність, подмухами труб колишучи густі клуби сигаретного диму, які зависли над площею.
— Якщо він верещить, то й мені можна…
— Він он курить, а я що, гірший? — перекрикували розсудливіших ті, в кого вітер гуляв у голові.
— Усі рівні, немає рівніших!
— Кожен робить, що хоче!
Директор Спритек, віце-голова ради Друзів дитячих ясел, узяв ножиці з рук пані Катажини, поклав їх на тацю, яку тримала його секретарка, панна Лоліта, і гукнув їм обом, перекриваючи ревіння юрби:
— Почекаємо! Добре, що прохід від Бербелюхи не замуровано, бо соромно було б вести п’яних посеред Гармонійного розвитку.
Постовий Войтасик саме й вів першого п’яницю, котрий вигукував з останніх сил:
— Земляче, чи тобі не жаль? Земляче!..
О дванадцятій п’ятнадцять на площу в’їхала «швидка допомога», а ще через п’ять хвилин прибув інспектор Новак.
Методію досить було кинути один погляд, щоб оцінити ситуацію: верещали всі, кілька осіб цмулило відомі напої просто з пляшок, кілька сотень курило сигарети, і навіть приведена до тями колишнім харцером пані в сріблястій лисиці смалила «плей-бабу». Інспектор подумав, що від ста годин терору, як від травневого снігу, в одну мить не лишилося й сліду. Проте ніякої радості, ба навіть втіхи, він від цього не зазнав.
Зразу ж перед собою він побачив спину пані Зосі й хребет Йонатана Коота. Досить було тільки простягнути руку, схопити за блакитний бант і сказати: «Іменем закону я вас арештовую». Та інспектор мав якісь інші плани, а може, просто не хотів цього робити, бо позадкував і перейшов на протилежний бік площі.
— Скажіть, будь ласка, боцманові, що його запрошує до себе ветеран Сімнадцятий, — сказав Йонатан панні Зосі.— До зустрічі завтра увечері.
Він віддав їй непотрібну вже стрічку й легко зіскочив з плеча дівчини. Потім, скориставшись із повідчинюваних дверей, прослизнув навпростець через ясла, які знову стали витверезником. Далі побіг вузькою, покрученою і похмурою Бербелюхою, а тоді вже, розігрівши м’язи, голубуватою тінню майнув через міст. Йому здавалося, що його підганяє не тільки відлуння галасу, а й якийсь дивний — чи то тютюновий, чи то феноловий — сморід.
Навіть на другому березі, коли заглибився в ліс, коли мчав щодуху, перетинаючи ділянки тіні й сонця, долав зарості брусниць та інших ягід, занурювався у білі дзвоники конвалійових гаїв, неприємний запах не полишав Йонатана. «Може, так пахне поразка? — думав він, не вповільнюючи ходу. — Де ж я схибив? Чому, коли один робить щось дурне чи лихе, інший справою честі вважає чинити так само? Чому натовп, у якому було так багато мудрих і добрих, піддався на провокацію найжалюгіднішого із жалюгідних?»
Біля пам’ятника Спраглого Партизана серед укритих мохом валунів легко брижилося тиховоддя, на яке залітали бризки з водоспаду.
Капітан розгледівся довкола, нікого не помітив і з докором у голосі подав умовний знак:
— ЕЙ!
— ЕЙ! — відповів Хелонідес, виставивши голову з-під джерельного душу.
— Купаєшся на посту?
Коот був помітно роздратований.