Пропозиція була така несподівана, що навіть Повзик мовчав, розкривши від подиву дзьоба.
— І це в таку критичну й важку хвилину? — спитав Йонатан.
— Коли вода заливає трюми, тікають щури, а не боцмани. Прапор на топ-щоглі, капітане. Ми ще дійдемо під нашими вітрилами до багатьох перемог, треба тільки повернути штурвальне колесо.
— Давай курс! — вигукнув Повзик, відчуваючи, що знову збирається на бій.
— Досі вашою зброєю були хитрість і кмітливість, не раз вас рятували спритність і відвага, а плутні Йонатана Коота, без сумніву, ввійдуть в історію.
Капітан заперечливо похитав головою, але донька щось йому шепнула на вухо, викликавши сміх під сивим вусом.
— Проте всі ваші операції мали характер партизанський, диверсійний, навіть, на жаль, терористичний, особливо остання, що в моїх очах дискредитує її морально. Не можна сучасні проблеми розв’язувати методами ретро і не можна застосовувати силу до невинних, про що я вже казав.
— Курс, боцмане, курс! — нервувався Ерик. — Досить цієї води.
— Ех ви, анархісти-терористи! Наробили дурниць! Сором! Діючи втрьох, без людей, нічого не добилися, лишившись ні з чим. Якщо ми по-справжньому хочемо захистити природу, повинні діяти з людьми.
— Багато хто з них не хоче, не розуміє,— сказав Хелонідес.
— Треба пояснювати, переконувати, заохочувати.
— Лись-Блися теж? — глузливо спитав Крилатий.
— Теж.
— Отакої! — обурено кинув Повзик. — Я швидше павука навчу плести шкарпетки на зиму.
— Я могла б поговорити із Зефірином, намовити панну Катажину з центрального комутатора і загітувати вахтера Тронбоня. А ще Івонці Спритековій можна сказати, — лічила на пальцях панна Зося.
— Що з того? — зітхнув Йонатан. — Жодна з цих осіб не має великої влади. А з таким, наприклад, як директор магістр-інженер Пшемислав Спритек, навіть не варто й заводитись.
— Не варто, — чесно признався боцман. — А шкода, він міг би зробити багато корисного. Він не ламається тільки тоді, коли йому згори вказівки надійдуть.
— Треба, пане Добромире, перетягувати на наш бік не лише простих людей, з якими не важко домовитись, — задумливо мовив Коот, — а й керівників і начальників, ректорів й директорів, магістрів і міністрів, генералів і адміралів, президентів і дисидентів, королів і королев, прем’єрів і прем’єрш… Як це зробити?
Запала тривала тиша. Знову стало чути кудкудакання курей біля сторожки, гудіння бджіл у садку. Минала хвилина за хвилиною. Пуслава зняла хустку з шиї і піднесла її до очей, на яких бриніли великі сльози. Вона ж так хотіла бути разом із прославленим батьком Йонатаном і вершити великі діла…
— Я знаю, — спокійно мовив Хелонідес.
— Що ти знаєш? — поквапив його Повзик.
— Знаю, в який бік повернути штурвальне колесо і яким курсом має піти наша ескадра.
— Сам придумав? — захоплено вигукнула Пуссі.— Який же ти молодець!
— Ні. Я лиш згадав одну мудру книгу.
— Кажи, — підохотив Йонатан.
— На переконування в нас піде трохи часу, хоч не так і багато, якщо найдостойніших серед переконаних ми прийматимемо до ескадри. Стало ж нас удвічі більше кілька хвилин тому.
— П’ять, — полічив Ерик.
— Треба казати «п’ятеро», — поправив його Бікі.— А якщо про тебе не забути, то шестеро.
— ЕЙ, лоцмани, годі вам, — зупинив їх боцман. — То що ж ти, Бікі, придумав?
— Якщо ескадра хоче зловити всіх, від кого багато залежить, вона повинна широко розкинути сіті.
— Перестань ти про ці товсті й тонкі риби, бо як дзьобну!..
— Поміркуємо перспективно. Де зараз усі майбутні директори, міністри й прем’єри? — спитав Хелонідес і сам собі голосно відповів: — Вони ще діти й ходять до школи.
— Діти? — здивувався Ерик. — Невже? Ти це напевно знаєш?
— Напевно. Отож якщо нам вдасться переконати всіх дітей…
— ЕЙ! — плеснув руками боцман. — Бікі — голова. У кожному класі команда, у кожній школі ескадра, а на чолі флоту адмірал Коот.
— ЕЙ, боцмане, рифуй вітрила! Хто надто високо поглядає, того такса кусає,— сказав капітан, одначе в його словах, попри їх зміст, прозвучали і надія, і довіра. — Сядемо ближче й поговоримо тихіше, бо ніколи не знаєш, стонадцять буль-мастифів і пудель-пойнтерів, чи хто не підслуховує.
Посідали ближче й пошепки почали складати плани нових операцій. Слів уже не чути було, одначе листя бузку затріпотіло, як прапори на військових кораблях, що вирушають у бій.
