— Наш колчедан, наш, пане десятнику! Переможемо ми! — загукали хлопці з десятки Крупені, а він знову впевнено випустив другу стрілу.
Захвилювалися здобувачі коштовного колчедана, та всі притихли, як і третя стріла попала в ціль. Четверта також затремтіла поміж спицями, і Петро Нога, не витримавши, слізно проказав:
— Володимире, дай і нам хоч по стрілі випустити. Геть нас зводиш, нібито ми і не стрільці!
Той посміхнувся і, вклавши п’яту стрілу на тятиву, коротко кинув:
— Петре, не заглядайся в «чужі горшки» — колчедан наш!
Крупеня трохи втратив увагу, і от п’ята стріла вп’ялася не поміж спицями, а ледь нижче колеса. Всі спантеличено дивились, бачачи промах, і мовчали, та Петро Нога вже схопився за свій лук і, сміючись, відштовхнув Крупеню, примовляючи:
— Все, Володимире, дай іншим спробувати!
Уже з десяток козаків відійшли вбік, поступаючись іншим по черзі, і Гусак вже, не втримавшись, сердито проказав:
— Не заберете колчедана — будете сьогодні до присмерку вправлятися, бісові душі, хвости поросячі! Не дивитимуся на цей сором!
Сміх та жарти поміж козаками затихли, і ті, що не змогли влучити поміж спицями, мовчки відходили вбік. Далі настала черга Яреми, й Андрій став поряд з ним, немовби захищаючи від дурних витівок протиборців. Андрій помітив, що Ярема, хвилюючись, підійшов до лінії стрільби, протер стрілу, пропустивши під рукавом і, натягнувши тятиву, випустив її. Стріла влучила поміж спицями, але в гурті мовчки очікували, що буде далі. Чотири стріли застрягли поміж спицями, і коли вже залишилася одна, нетерплячий Юрій Царан проказав:
— Залиш і мені спробувати, а колчедан тобі віддам!
— Та ні, братчику, або я заберу колчедан, абичий не візьму! — гостро відказав Ярема, і через мить заспівала тятива від випущеної стріли.
Легкий стук у дуба — і стріла задвиготіла оперенням у вільному місці поміж спицями, а Ярема, неначе сам був у леті разом з нею, на мить застиг, радіючи пострілу без похибки. Андрій першим оговтався і заволав до протиборчих сотенців, що чекали від Яреми промаху:
— А тепер стріляйте ви, ми почекаємо, колчедан он лежить, нема жалю, нехай чекає на кращого!
Ярема хутко витягнув свої стріли та повернувся до гурту, який очікував остаточного переможця. Залишилося декілька охочих, але перші їхні стріли влучали не туди, куди треба. Де не взявся Петро Гусак, вигукуючи на ходу:
— Я знав, що візьме гору хтось із колишньої моєї десятки. Так, хлопці, колчедан Яремин, згодні!
Завзяття у супротивників згасло, і всі вже зі сміхом погодилися зі справедливістю виграшу, от тільки знову Царан не втерпів:
— Ви, пане сотнику, говорили, що серед нас не знайдеться звитяжця, а він — тут як тут!
Петро засміявся, задоволений перемогою Яреми, і, взявши колчедан, почав примовляти:
— Вікторе, цей колчедан дістався нашій сотні не в дарунок від хана, а в борні з ним і завдяки перемозі нашої сотні! За перемогу цю наші братчики кров пролили, будь вдячним товаришам нашим, бий ворога влучно за волю нашу!
Козаки, почувши добрі слова про товаришів, які пролили кров за перемогу і козацьку славу, почали вигукувати схвальні слова в бік Петра і вихваляти Віктора Ярему, переможця сьогоднішнього дня:
— Славний козак, такий ворога не упустить! Слава побратимам нашим!
Вранці наступного дня роз’їзд із сотні Гусака перетнувся з передовим роз’їздом Кричевського, і після ситної їжі сотенці прибирали табір, готуючись до походу. Полки полковника Кричевського поспішали викинути за межі українських земель литовське військо, яке ще на початку весни вдерлося в Україну під проводом литовського князя Радзивілла. Тут ще з ранньої весни велися бої, але ніхто із сторін так і не спромігся остаточно перемогти ворога. Після поразки литовців ще взимку від отамана повстанського війська Ілька Голоти литовці набрали декілька тисяч німецької піхоти і, зібравши рештки литовського війська, застали Голоту із рештками повстанців зненацька та розбили їх ущент. Були розбиті полки під керівництвом Небаби, а Кричевський поспішав, щоби разом з полковником Стецьком Подобайлом розбити литовців та забезпечити надійність тилу Хмельницького, який незабаром обложив місто-фортецю Збараж.