По обідній порі величезне військо Кричевського вирушило в напрямку Лоєва. Сотня Петра йшла попереду, час від часу переймаючи вістових від передових загонів, які доповідали про відсутність ворога. О другій половині дня ворога було знайдено, і військо почало в рухові займати бойові порядки для наступу. Сотенному Петру Гусаку було наказано зайняти місце побіля охоронної сотні полковника. Сотенці без захвату зайняли своє місце, а далеко попереду вже заляскотіли постріли і битва розпочалася.
До полковника прибули вістові, сповіщаючи про вдалий початок бою і відступ литовських та німецьких піхотинців. Верхове військо полковника вирвалось уперед, загрожуючи досягти обозу Радзивілла, і князь направив проти козаків гусарів Неварського та Гонсевського. Андрій бачив, як козаки відступили від навальної атаки до лісу, і, спішившись і заглибившись у ліс, урятувалися.
Полковник Кричевський, побачивши, що кіннота князя очолила підступи до обозу, стрімко висунув запасний загін козаків, і вони вдарили по гусарах Неварського збоку. В цій битві успіх був на боці руського війська, і було видно, що гусарський загін вдалося розчленувати, а коли з лісу вдарили спішені козаки, в козацьких рядах відчувалося піднесення і переможні покрики сотень людей залунали звідусіль.
Раптово позаду козацького війська почулися бойові кличі литовців, і кількатисячний загін ворога напав на козацьке військо, яке вже переборювало гусарські полки Радзивілла. Цей навальний натиск верхового війська настільки був раптовим, без звуків труб і литавр, що в руському війську Кричевського розпочалася паніка. Підтримані вдалим натиском своїх вершників, гусари, які вже програвали натиск козаків, з новою силою навалили на них. Радзивілл, діставши раптову підтримку загонів, які поверталися з розвідки, посилив натиск зі свого боку, і почалася січа на загибель війська Кричевського.
Сотенці Гусака, які лише поглядали на ведення бою і вже гадали, що їм навіть не доведеться витягати шаблі, ошаліло дивились, як гине військо Кричевського.
Петро Гусак, повертаючись від полковника, ще на ходу вийняв шаблю і почав кричати сотенцям:
— Хлопці! І наш час настав, не дамо згубити руське військо, б’ємо одним кулаччям, смерть ворогам нашим!
Об’їхав сотню і, ставши попереду, припустив коня в бік ворожої кінноти, від якої відбивалися золотаві блиски панцирів, лат, шоломів, а шаблі та мечі запалювали до бою поблискуванням криці.
Підлужний поглянув обіч себе на десятинців і не помітив на лицях хлопців якогось остраху, поруч нього рвався в бій Мусій Синьобок, а під правою рукою вимахував шаблею Семен Полохало. Козаки вигукували бойові кличі, аби підбадьорити себе передсмертним боєм: «За віру православну! За землю! За волю нашу!» Орлик рвонувся вперед без нагадування про це острогами, й Андрій уже бачив попереду себе в несамовитому леті своїх побратимів. Почув шалений тріск вершників, що зіткнулися один з одним, і рука сама почала відшукувати ненависного ворога. Попереду нього впав з коня котрийсь із десятки, і він зараз же зітнувся з кремезним литовцем. Козацька шабля та ворожий меч почали вести шалену гру, й Андрію спало на думку, що його шабля потужних зіткнень з мечем не витримає, й він старанно уникав поперечних ударів. На боці в нього висіла і ляська довга шабля, але замінити шаблю не було як. «Треба стріляти, він з мене виб’є всі сили, а потім…» — міркував Андрій і, осадивши Орлика, лівою рукою вихопив пістоля з тороки й розрядив його в гусара нижче підборіддя. Хутко перемінив шаблю, на яку настромився занадто завзятий гусар, уже без шолома, з рудим чубом, який кошлатився над високим чолом. Його веселе обличчя враз змінилося, і він навіть встиг подивитися на шаблю в його пробитому панцирі.
Андрій надалі, вправно орудуючи шаблею, завдавав дошкульних ударів наліво й направо, допомагаючи своїм хлопцям розправлятися з ворогом. Кожний кричав щось своє, а ляскіт шабель об панцирі та шоломи заглушав слова. Не раз уже чулися прощальні крики побратимів, але Андрій, зціпивши зуби, без волань та вигукування трощив шоломи, колов тих, хто несвоєчасно оголяв своє гусарське тіло. Під шаблею Андрія воно було також піддатливе, як і в панів ляхів, і що більше він нищив ворогів, то більше шабля хотіла це робити ще й ще!
На мить побачив навколо Полохала трьох завзятих гусарів, які от-от доконають Семена. Відтявши руку в гусара, що заважав йому дістатися до Семена, він дістав по загривку одного з тих, хто насідав на Семена. Та на очах у Андрія важкий палаш опустився на плече Полохала, і він щез під груднинами коней. Той, що вразив Семена, напівколом на рівні голови Андрія махнув палашем, та Андрій знав, як захиститися від цього удару, і, витягнувшись на шиї в Орлика, полоснув гусара попід витягнутою рукою.