— Пане десятнику, хоч на хвильку… Пірнемо — і назад, дозвольте! — найбільше приставав до Андрія Саник.
Андрій переглянувся з Володимиром, і коли той кивнув головою, погоджуючись, мовив:
— Чотири душі сажнів на двісті в засідку, а потім і до вас черга дійде!
Пекуче сонце манило всіх скоріше прийняти купіль, і хлопці, миттєво скинувши своє замурзане лахміття, кинулись до води. Андрій з Крупенею ходили берегом, то оглядаючись до лісу, то дивились вверх по річці — чи не з’явиться із-за вигину якийсь небажаний човен. Хлопці таки не втримувались і вигукували від задоволення, та Крупеня, взявши палицю, забіг у воду, погрожуючи дістати когось по голій спині. Навкруги було чути тільки крики чайок та плескіт швидкоплинної течії, і десятники, впевнившись у безпеці, почали роздягатися, щоб і самим зануритися в чисті води Дніпра.
Розвідавши берег і підходи до води, десятинці заспішили в табір, аби встигнути повернутися до темряви. Ще далеко до табору Андрій почув густу рушничну пальбу і наказав своєму загонові:
— Йдемо тихо, мов миші. Зброя напоготові, може, і литвинів відьми носять болотом.
Вийшли на той гарний острівець і присіли перепочити якийсь час. Андрій з Крупенею лежали поряд, сторожко прислухаючись до різноголосся лісу. Птахи примовкли, і декілька фазанів пролопотіли крилами повз них, прямуючи до болота.
— Зграя вепрів або люди, — шепнув Андрій Крупені і передав наказ розтягтися ланцюгом та приготуватися стріляти з луків.
Дістали свої луки і, знайшовши підходящі для кожного місцини, почали очікувати. Ніхто не з’являвся, а натомість звідкілясь повіяло приємним димком.
— Невже хтось на ночівлю зупинився… Не пройдеш непоміченими, треба розглянутись — кого це чорти принесли нам на лихо! — сердито мовив Крупеня.
— Твоя правда, пошлемо Кононовича і Лялька, вони хлопці метикуваті, розпізнають… А ми всі позаду прикриватимемо в разі чого, — вирішив Підлужний.
Незабаром уже всі плазували за передніми вивідувачами. Духоти багаття, змішані з чимсь підсмаженим, лоскотали в носі, і хтось зі своїх, не втримавшися, чхнув. Усі завмерли, прислухаючись до голосів, що линули од вогнища, й Андрій побачив, як просто на них, боязко ступаючи, йдуть зі штуцерами в руках двоє литовців. Андрію здалося, що навіть птахи перестали туркотіти, й він кивнув Крупені та прицілився в ближнього до себе. Раптом перед тим литовцем схопився із землі Кононович і кинувся на нього з ножем. Той на мить застиг, та, враз оговтавшись, упритул розрядив у Володимира штуцер. Від пострілу міцний козак упав навзнак, не видавши ні звуку. Тепер перед Андрієм стовбичив ворог, дивлячись на забитого ним, і Андрій, не гаючи часу, випустив стрілу. Побачив, що його стріла влучила в ціль, а випущена стріла Крупені, досягши своєї цілі, звалила іншого ворога. Якусь мить стояла тиша, а потім до них долинули розпачливі крики людей, і Андрій, схопившись на ноги, побіг у напрямку тих криків, знаючи, що за ним біжать його хлопці. Він першим побачив одного з ворогів, випустив і в нього стрілу та, відкинувши лук, витягнув пістоля. Повз нього зашкварчала куля, та кудись ховатися уже не годилося. Майже побіля вогню побачив того, хто в нього стріляв, і ляскіт Андрієвого пістоля, майже впритул, вкоротив життя ще одному ворогові. «Це за Кононовича… Та ще мало вам!» — майнула зловісна думка, і він заколов шаблею ворога, що заґавився, відпочиваючи на траві, та не встиг вихопити зброї. На Андрія накинулося троє литовців, та поряд уже були побратими, й Андрій зав’язав двобій з одним із Радзивіллових воїнів обіч себе. Палаш Андрія, схрещуючись із тесаком, мав певну перевагу, і супротивник почав відходити, заманюючи Андрія поміж своїх товаришів. Та Підлужного не так легко було провести, і він, приловчившись, вибив тесака з рук і розсік супротивнику груди. Миттєво присівши навпочіпки, він крутнув палашем навкруг себе і підрізав сухожилля двом ворогам обіч себе, допомігши здолати їх Крупені й Сидоренку. Два козака доконали підранених, і перевага схилилась у бік козаків. Частіше стало чути зойки смертельно поранених суперників. Та тут майже поза спинами козаків почулися вигуки литовців, і відразу під удар тесака потрапив Кузьма Сидоренко. Він ледве встиг вигукнути якесь прощальне слово, померши на місці. З ними зав’язав бійку П’ятинда та один проти декількох ледве тримався.