— А ти їхнього зверхника знаєш?
Той кивнув головою у відповідь, і Санько запитав вимогливо:
— Підійдеш до нього з одним із наших!
У того злякано забігали очі, та Таранда, дружньо поклавши руку на плече, мовив:
— Удвох підемо… Ми наверху копиці на гарбі вже «породичалися», а це не вода на киселі!..
Василь згідливо кивнув головою, й Омелян почав готуватися до сутички з ворогом. Василь мовчки дивився, як Омелько перевірив пістолі й позасовував до халяв ножі, а за пояса прилаштував ще одного, дещо меншого. Вони вийшли з-поза копиці сіна й попрямували до гармашів.
— Ти, Василю, йди, неначе ми з тобою кревники. Не думай собі втікати… Дупу розтрощу з пістоля!
Василь догідливо кивав головою, і незабаром вони вже були побіля гармашів. Парубійко узрів зверхника, добродушного підляшка з кругленьким черевцем, і вони попрямували до нього. Той запримітив двох парубків і, щось мовивши в їхній бік, рушив назустріч.
Порівнявшись зі зверхником, Омелян відштовхнув убік Василя, а сам, обхопивши того рукою за шию, приставив під бік ножа та почав говорити йому у вухо.
— Накажи скласти зброю! Маєток оточено військом Богдана. Усі будуть живі, якщо не буде спротиву!
Зверхник щось там мугикав, та коли Омелян проколов йому бік вістрям ножа, закивав головою, погоджуючись на вмовляння своїх вояків. До них уже нарізно наближалися десятинці Голоти, й Омелян погрозливо вдруге запропонував скласти зброю.
Панський охоронець переконливо закивав, і Омелян відпустив голову зверхника, а той, рвонувши вбік, заволав:
— Козаки, козаки Хмеля! Паліть, заряджайте!.. — та це були його останні слова, Омелян миттєво досягнув утікача, і його ніж не схибив.
Той селянин Василь, узрівши, куди це діло йде і що запахло смаленим, кинувся бігти назустріч козакам, та його ніхто і не затримував. Козаки валили в першу чергу гармашів, а коли решта оговталась, їхні шаблі вже не одного підляшка заспокоїли навіки. Голота пліч-о-пліч з Титикалом уже підбиралися до гармат, коли з великої клуні вибігло більше десятка вояків зі списами й келепами в руках.
— Омеляне! Біжи, підпалюй якусь хижу, давай знак нашим — нехай виручають… А не встигнеш — не бачити нам Шаргорода!
Таранда, крутнувшись на місці, немов дзиґа, помчався до якихось клунь, звісно, не поласившись на сухі копиці сіна.
— Усі до гармат! Тримайте облогу! — заволав Голота, і вже через мить десятинці згуртувалися побіля гармат.
— Заряджай пістолі! Підпускайте! Бийте безпомильно! — кричав Санько.
Козаки сховалися в неглибоких шанцях ворожих гармашів і гарячково перезаряджали пістолі. Та у ляхів очолити напад на козаків не було кому, і вони, добігши на близьку відстань, зупинились, розгублено дивлячись на козацькі голови, що виглядали з шанців. Нарешті один із них несамовито заволав:
— Їх там мало!.. Поклепаємо усіх! До бою! — і першим побіг, тримаючи поперед себе списа.
Санько прицілився і всадив кулю сміливцю прямо в груди. Постріли решти десятинців, що дружно заляскотіли, також поклали на землю декількох з нападників. Та тих уже ніщо не могло зупинити, вони неслися вперед, розмахуючи в повітрі келепами та списами. Санько, вихопивши шаблю, вискочив з окопу навстріч хоробрим охоронцям панського маєтку.
Малодосвідчені вояки військової дружини пана Сірійського зблизились із козаками в рукопашній сутичці, і це нараз вирішило перевагу козаків. Шаргородці за одну мить понівечили половину вояків, а решта, побачивши таке страхіття, коли у їхніх товаришів миттєво відлітали голови, руки, заволали ще дужче і, покидавши примітивну зброю, кинулись урозтіч — хто куди. Деякі з переляку перестрибнули шанці, гармати й понеслися в поле, не озираючись та прибавляючи прудкості.
— Перезаряджай пістолі, а Ілля — готуй гармати… У них є ще й верхові, а наші коні далеко!
Ілля крикнув Санькові, аби той допоміг впоратися з гарматами. Добре натужившись, зуміли повернути їх у зворотний бік. Тепер Ілько з хлопцями виставляли дула в певному напрямку, звідки можуть от-от з’явитися ворожі верхові.
Неподалік маєткового току всі побачили клуби чорного диму, який величезними шматками стрімко тягнувся вгору, підсилюючи страхіття подій, які розгорнулися в маєтку. Почулися зазивні кличі й тупіт верхових. Голота стривожено дивився в бік, звідки повинна була з’явитися сторожова кіннота. Та замість трьох десятків верхових, як свідчив той Гуцало, перед ними з’явилося вдвічі, а то і втричі більше ворожих вершників.
— Готуйсь… Підпалюй! — заволав Титикало своїм новоспеченим гармашам, і через мить гармати одна за одною «плюнули» ядра прямо в гущу вершників, готових змести купку відважних козаків.