До гармашів та сотенців приєднався й сотник Гунта. Санько поглянув на нього і здивовано помітив розгубленість у його очах.
— Та не жалкуйте, сотнику… їх там немов отих мурах. Погляньте туди, вже наші підходять з того боку! — швидко мовив Санько, показуючи вправо на північ, де козацька піхота вже дерлась на оборонні вали ляхів.
Там бахнули ляські гармати і змели перший ряд наступу — лави козаків. Та тих гармат бракувало, і козаки лізли наверх, перелізаючи через убитих та поранених. На валах зав’язалася кривава січа. Одні вбиті котилися вниз, а замість одного вбитого на вали видиралося декілька живих. Козаки майже всі йшли на приступ оголеними, і коли вони вже «обліпили» вали, немов якісь дивні істоти, звідси ввижалося, що на ляхів повзуть довжелезні плазуни. Козаки, ховаючись один за одного, повзли вервечками і на узвишші оборонного валу зникали в таборі ляхів.
— Кінець ляхам! — вирвалося з вуст Омеляна, і тепер всі ствердно закивали головами.
Назар Гунта додав, погоджуючись із Тарандою:
— Вдале місце вибрали для прориву… Готуйтеся, може, й ми знадобимося, стрічати полон хтось таки має…
Сотенці заметушилися, багато з них кинулось до возів запасатися мотузками, і Голота з декількома своїми десятинцями сиділи, очікуючи переможного кличу козаків та появи білого прапора поразки. Та замість цього козаки почали гуртами скочуватися з валів і утворювати перед валами захисні лінії. На валу знову з’явилися ляхи, й навіть звідси було видно постать якогось знатного воєводи, побіля якого майорів прапор. Санько побачив прапор князя Вишневецького і навколо нього численну дружину в лискучих панцирах. Санько заволав донизу:
— Сотнику! Погнали наших, пальнемо з гармат. Там Вишневецький зі своїми!
Гунта швидко вискочив на гірку до гармат і, побачивши, що вишневці женуть козаків назад, заволав:
— Заряджайте, собачі голови! Паліть через голови наших, глядіть, не в своїх!
Гармати швидко повернули, й гармаші, немов під страхом смерті, швидко лаштували приціл під залп. Кожний порався побіля своєї «шанувальниці», і майже одночасно гармати були готові вдарити по гвардії Вишневецького. Сотник ще раз поглянув у той бік, де ляхи тіснили козаків, і зрозумів: ті от-от кинуться навтьоки.
— Пали! Сто бісів їм у печінки! — крикнув Гунта, і гармати від пострілу шарпнулись назад.
— Заряджайте скоріше, песиголовці! — закричав сотник, тільки-но розвіявся дим.
Ядра вибухнули неподалік прапора князя, але ляхи не звернули уваги на слабкий вогонь з гармат і переслідували козаків. Та після другого пострілу ядра вибухнули в самій гущі ляхів, а тут «гахнуло» іще декілька гармат, закидаючи вишневців ядрами. Наступ захлинувся, і гурти латників поверталися до своїх шанців.
Козацькі гармати загуркотіли десятками, ядра почали падати одне побіля одного і шматувати гвардійців Вишневецького.
— Кінчай лупити по ляхах! — закричав Гунта, коли ляхи у відповідь зробили декілька пострілів та влучили в якогось воза і козаки почали шукати порятунок, кинувшись із табору.
Гармаші невдоволено зупинили стрілянину і, люто лаючись у бік ляхів, взялися вичищати дула гармат, покрикуючи на своїх помічників.
Наступного дня літо нагадало, що воно повністю володіє в краю. Бойові дії не велися через надмірну спеку. З обох ворогуючих сторін відбувалися якісь ліниві перестрілки, інколи навіть обмінювалися пострілами з гармат. Зібравши свою старшину разом з десятниками, Гунта розповів, що кримський хан сильно розлютився після невдалого приступу його війська на ляхів. Їхньому гетьману ледве вдалося втихомирити хана, який погрожував облишити посилати своїх воїнів Аллаха на смерть. Мовляв, це не його справа проливати кров правовірних за землю Речі Посполитої, він прийшов узяти борги і ясир. Санько, як і інші старшини, сидів, слухаючи сотенного, а душа кипіла від люті. Всі старшини вже давно відчували в ханові ненадійного споборника їхньої священної війни за своє визволення з-під ярма Польщі, та це все одно всіх зачепило за живе.
— Чого доброго, він ще й нам у спину вдарить, я їхні манери добре запам’ятав! — вирвалися стурбовані слова у Голоти.
— Довірятимемо своїм очам і вухам, посилимо нічну сторожу — і ні пари з вуст! — закінчив розмову Гунта та попрохав Санька затриматись на хвильку.
Присів на траву, аби їх менше чули, і розповів, чого від нього ще чекають у ставці Богдана. Санько буде тепер під час облоги вдвох з Титикалом більше опікати татар, аніж поляків. Вони щоночі проникатимуть у табір, видивлятимуться та вслуховуватимуться у розмови поміж ханськими вояками.