— Ілля, хлопці! Знатні ляхи пруться сюди, стрінемо! Гуртуйсь! — кинув заклик Санько, і побіля них швидко утворилася купа своїх вершників.
Ляхам вдалося вибити з сідла двох козаків, і от перед козаками Голоти постав сильний загін ляхів. Шеренговий узрів Санька за старшого межи козаками і направив коня в нагруднику з блискучими бляхами прямісінько до десятника. Його посіпаки допомагали якнайскоріше дістатися козацького старшого та відрубати йому голову, посіявши сум’яття в лавах козаків. Титикало зметикував, до кого так із запалом рветься цей видний лях, і, вдало перетнувши прохід, зарубав двох драгунів.
— Січіть ляшків, губителів нашого брата, той, на розцяцькованому коні, мій… Іди, іди, пихатий!.. — кричав розгарячений бійкою Голота.
А тому ляхові таки вдавалося наблизитися до Санька, вже не одного козака він розсік своєю незвичайно довгою шаблею-корабелою. Титикало, узрівши, що він не встигає перейняти польського шеренгового, закричав:
— Саньку, побратиме! Я йду, відступися, він мій, під мою шаблю!
Та вже було запізно, шабля десятника Голоти і довга корабела ляха схрестилися у двобої. Тепер козаки дбали, аби ніхто з ляхів не вдарив їхнього десятника збоку, і бійка розгорілася ще з більшою люттю. Яка незрозуміла воля звела на оцю ошалілу бійку, справжнє панування криці, залізної волі супротивників! Скрегіт шабель змішався з тріском шабель та рапір, що ламалися. Репались ляські панцирі на грудях, розсікалися на головах шоломи разом з головами, ляхи помирали, немов мученики, не проронивши ані крику, ні стогону. Падаючи пораненими або із забитого коня, вороги билися поміж гарцюючими вершниками голими руками або ножами і часто обидва були затоптані ошалілими кіньми.
Санько після першого схрещення шабель відчув тверду крицю шаблі та руки її володаря. Уже не раз його непроста шабля схрещувалась із мечами й рапірами, а тут передався на його руку дошкульний разючий удар. «Гарна шабелька у ляха!» — подумав Санько з передчуттям лиха, та зараз же сумління зникло з його серця, душа жадала одного — перемоги!
Цей шеренговий був старшим за віком від Санька й огряднішим статурою і, відчувши з першого зіткнення зброї свою перевагу, добродушно вигукнув:
— Геть шаблю з рук — і житимеш, не чіпатиму!
— Скидай свою — і я не чіпатиму! — зухвало відповів Санько, і шаблі знову схрестилися у двобої.
Завертілася важка шабля-корабела з більш зручною, але легшою козацькою шаблею. Тепер уже двом супротивникам ніхто не заважав, ляхи були впевнені в перемозі їхнього шеренгового, а козаки зайняті своїми супротивниками. Навіть побратима Ілька ляхи таки відтіснили від поєдинку десятника з шеренговим польських драгунів. Як не намагався Санько дошкулити ляхові, той рішуче та без жодного сумніву відбивав усі випади. Залишалися ще про всяк випадок татарські задуми, які Голота використовував у разі крайньої загрози своєму життю. Відчував, що вже час спіймати слушну хвильку, пірнувши під черево Воронька, дістатися черева ворожого коня та перерубати попруги кульбаки.
Санько вже бачив цю мить, як шеренговий підняв свого драбанта на диби і той, навалившись передніми копитами на Воронька, звалив його на круп. Воронько безпорадно заіржав, відбиваючись передніми копитами від навали важкого ворожого коня, і Санько опинився майже на землі. Якусь мить він дивився знизу на ворожого коня з вершником. Шеренговий нахилився, з єхидною посмішкою заглядаючи в розгублені очі Голоти. Десятник у миттєвому рухові ворога постеріг частину відкритої горлянки і, рвонувшись уперед, устромив свою шаблю в незахищене місце. Ворог як нагнувся, так уже й не розігнувся, простягнувшись своїм велетенським тулубом поряд із Саньком, заливаючись кров’ю, яка юшила із горлянки. Його обличчя повністю поглинула змішана з кров’ю лугова багнюка, а кінь, опустивши передні ноги прямо на спину своєму володареві, заіржав, немов при забої.
Минула якась мить по цьому, і козаки, побачивши цю дивовижну поразку, кинулись до Голоти, сподіваючись порятувати свого старшого. Титикало з ревом відсік руку драгунові, що насідав на нього, але не встиг перейняти занесену над Саньком ворожу рапіру — і вона зі свистом опустилась на голову десятника.