Народний улюбленець полковник Нечай швидко збагнув, до чого приведуть статті Зборівського договору, і повів свої сотні на Поділля, сподіваючись завадити всеохопним грабункам та руйнації свого краю вчорашніми союзниками.
Десятка Павла Години у складі сотні з перших днів миру, поминувши Старокостянтинів, пішла назирці за буджаками в напрямку Меджибожа. Сильвестр Мигура заборонив вступати в сутички з татарськими чамбулами, навіть тоді, коли вони гнатимуть ясир. Але вимагав стежити за буджаками і, заставши їх зненацька, вирубувати до ноги, а звільненим бранцям наказувати мовчати під страхом смерті про своє визволення.
Уже другу добу сотня Мигури йшла слідом за пожадливим чамбулом, який на шляху до своїх стійбищ обтягувався ясиром, чередами худоби. Тяжко навантажені збіжжям верблюди здалеку були схожі на тригорбих велетів на тонких ногах, і за чамбулами було легко стежити, перебуваючи на великій відстані. Врешті-решт великий чамбул розділився на два, і сотенний, зібравши десятників, відправив одних за тим, що вирушив південніше, а з цим, що зібрався переправлятися через річку Бужок, вирішили покінчити миттєвим нападом.
Повеселішали козаки, готуючись до сутички, вкотре вже підгострюючи шаблі, пересипали порох, щоби не брався грудочками, готували ладівниці, жбурляли ножі, вивіряючи око. То тут, то там заходилися вправлятись на шаблях, дошкуляючи один одному випадами, виборюючи перемогу до сьомого поту. Мигура задоволено поглядав на своїх козаків і, зустрівшись поглядом з Годиною, мовив:
— Що, Павле, пробуджуються наші хлопці? А зараз ти зміниш десятку Охотного. Добери собі ще хлопців та очей не зводь з бусурманів. Почнуть переправлятися, тоді і вдаримо!
Почувши про виїзд, призначений назирати за буджацьким чамбулом, десятинці миттєво зібрались і незабаром уже сиділи на конях.
— Гнате, будете попереду з Лабуром та Батюком нашими очима та вухами! — додав Мигура.
Взявши вчвал, відірвалися від сотні і помчали в умовне місце зустрічі з попередніми спостерігачами. Десятник Охотний уже чекав на свою зміну і, побачивши козаків, подався назустріч.
— Здорові були, хлопці! А ми вже за варивом заскучали. Готуються бусурмани переходити на той бік, та течія швидка… На той бік перейшло до десятка, мотуззя перекидають! — веселим голосом доповів Давид.
Павло обійнявся зі своїм попередником, кинувши йому ще раз:
— Давиде, сотник швидко має прислати ще десятку, бо я своїх з половину на той бік переправляю!
Невдовзі знайшли прихисток для коней, і Павло почав налаштовувати Ігнатія Замкового таємно переправлятися через річку Бужок на її правий берег. У скорому часі Гнат, взявши з собою декількох молодиків та досвідченішого Негрія, заспішили до річки.
Поріділа десятка пробиралася в бік переправи татар з ясиром та награбованим добром. Ще здалеку почули незвичні для козацького слуху крики верблюдів, іржання коней та людський ґвалт. Павло, залишивши своїх у кущах верболозу, проліз ближче до річки і ледве не опинився біля прив’язі коней. З півсотні коней стояли, стрижучи вухами та розмахували хвостами, відганяючи дошкульних ґедзів. Павло почув млосно-кислуватий запах від татарських коней і, зірвавши декілька листків васильків, натер ними верхню губу та розім’яв на долонях. «От дідьки, попід сідлами в’ялять м’ясиво… Вже, либонь, і зачервивіло…» — подумав про себе Павло, ледве стримуючи нудоту. Та вже швидко викинув з голови все, побачивши, що верблюди вже стояли ланцюгом перед водою, а їхні погоничі тягли вожака у воду.
Повернувшись до своїх, відправив двох вістових сповістити про початок переходу чамбулу через річку. Вище за течією до води підганяли бранців, і звідти чулися розпачливі крики жінок та вереск дітей. Серце в грудях Павла закалатало від жалю до бранців та невимовної ненависті до поневолювачів. Десятинці сиділи позаду один за одним ланцюгом і чекали від Павла наказу, готуючись ринутись, не шкодуючи за коротку мить перемоги віддати своє життя.