За мить Санько почув, що полум’я загуготіло зовсім поруч, і його покривку почало виривати якимось вихором. Вона тріпотіла по ньому, наганяючи якийсь жах. «Господи, не позволь згоріти живцем… Як виживу, то праведними трудами відслужу імені твоєму…» — шепотів Санько, корчачись від спеки і вдихаючи вже гаряче повітря через мокру ганчірку. Та враз гуготіння стихло, і було чутно лише потріскування галуззя. Санько потилицею почув, що тілу стало прохолодніше, і він рвучко відкинув покрив, під яким лежав. Поряд де-не-де ще виднілися маленькі язички полум’я, а страшна червона хвиля стіною бігла за вітром у бік ляського табору.
Швидко оговтавшись, Голота глянув у протилежний бік і побачив, як по обгорілій землі, де також ще де-не-де диміли залишки полум’я, ланцюгом ішли ляхи. «Швидкі вони… Йдуть поглянути, як горять козаки», — подумав, розгнівавшись, Санько. Підтягнув напівобгорілий покрив і почав відповзати до якогось рівчака. Опинившись у захищеному місці, дістав пістолі, потім перезарядив їх, приготувався до зустрічі з ворогами.
Ляхи йшли ланцюгом, весело перемовляючись поміж собою, мабуть, кожен хотів першим побачити обгорілих козаків, аби на власні очі пересвідчитися у їхній смерті. «Знову своїми ногами йдуть до смерті», — чомусь зловтішно подумав Голота і, прицілившись, пальнув по одному з них. Куля без похибки збила з ніг ляха, а решта гепнулися на обгорілу землю так, що звук від падіння долетів до Санька. «Ого, трусонули черевами… Хоч би щось не вискочило…» — розвеселив сам себе Санько і, примітивши, де впав один з них, тримав те місце на прицілі. Ляхові закортіло підняти голову та подивитися, звідки по них пальнули, і відразу отримав кулю з козацького мушкета. Звідти почулися лайка і прокльони у бік стрільця: «…Покладайтеся на нашу милість, недошмалені холопи. Вилазьте, горілкою почастуємо!»
Найбільше Санько опікувався, щоби з ворожого табору не підоспіла допомога цим ляшкам, і, сидячи в рівчаку, зиркав навсібіч. Вирішив не витрачати набоїв, завмер, а на думці весь час були Денис із Савою. Чи вдалося їм зберегти свої голови?
Праворуч від Санька почувся постріл, і він побачив, що трохи поодаль один з ляхів завалився на землю. «Невже Сава вцілив?» — подумав Санько. Ляхи повернули у бік пострілу. Назустріч їм піднявся із землі Сава Ткач. Вистрілив ще раз і, хитаючись, попрямував на ляхів, на ходу виймаючи шаблю. На ньому майже не було одягу, теліпалося на вітрі якесь обгоріле лахміття. Санько закляк від несподіваного видовища і намагався вгадати в обгорілій постаті свого Саву. Проте це вже був не Сава, а залишок його духу та волі, прагнення до помсти. На ньому не було видно лиця, а темніла округла подоба обрису голови без волосся. Він ішов швидше назустріч своїй скорій смерті, аніж сподіваючись вирватися з ляських лабетів.
Ляхи, напевне, й самі були в якомусь заціпенінні від жахливого стану супротивника, який ішов на них. Ніхто з них не вистрілив у козака. Коли зблизилися з обгорілим Савою, в жодного ляха не піднялася рука завдати йому смертельного удару. Сава кидався до бою то до одного, то до іншого ворога, але ті відступали, не воліючи змагатися з ним у борні. Нарешті сили почали полишати славного козака, і він став на коліна, підпираючись шаблею. Один з ляхів, схоже якийсь старшина, витягнув пістоля і, схиливши голову перед Савою Ткачем, вистрелив йому просто в голову.
Сава на мить відкинувся назад, але, похиливши голову, впав лицем вперед до своїх ворогів. Ляхи стояли, заворожено дивлячись на козака, що гідно прийняв смерть, і, перехрестившись, зібралися йти у бік Санька. Аж тут позаду в них заляскотіли постріли, і Голота побачив свою четвірку хлопців, які лишалися у засідці, а зараз на повний зріст ішли на ляхів.
Опецькуватий старший крикнув своїм воякам, щоб падали на землю, і вони це виконали миттєво. Тепер Санько, бачачи перевагу і прагнучи відомстити за Саву Ткача, схопився і побіг назустріч своїм хлопцям, волаючи:
— Заб’ємо клятих паліїв, убивць нашого Сави!
Ляхи, почувши з обох боків войовничі козацькі вигуки, не вставали назустріч для борні, а тихо лежали там, де попадали. Санько одночасно зі своєю четвіркою добіг до ляхів, що розпласталися на землі, і побачив, що тільки двоє з них поворухнулися після покрику козаків. Інші лежали, стікаючи кров’ю.
— Ставайте на ноги, підпанки задрипані, а то тут і залишитеся валятися, — закричав Санько і копнув під живіт жирненького ляшка.