Панас, по-батьківському опікуючись дівчиною, допоміг їй підвестися з воза й турботливо обізвався до неї:
— Ти, донько, не піклуйся про минуле при обителі. Там завжди буде люд, багато на нашій землі знедолених дівчат… А Віктор гарний козак, бачиш, заради тебе на що пішов…
Ольга вже опанувала себе, але не наважувалась дивитися в бік Яреми. Віктор також мовчав, немовби в рот води набрав, боячись бовкнути не те, що потрібно в цю мить.
Настала темрява, і козакам треба було вирішувати: поспішати до табору чи до ранку спочити просто на подвір’ї Меланки. Тут хлопців узявся опікувати Панас, приготувавши їм постіль під возом та «причастивши» нехитрим харчем.
Раненько матір Меланка поспішила подати їм гаряченького кулешу прямо до воза. Наминаючи куліш, Панас задоволено поглядав на Ярему, а коли вже всі наситились, весело кинув:
— Угодив ти, Яремо, тещі. Куліш із сальцем обігрів наші пусті пузця, а коржі добряче зуби порадували… Не прогадав я, що з вами подався. А тепер принеси водички джерельної.
Ярема, радіючи, що хоч чимось догодив Панасу, подався до криниці по воду. Та, видно, перехвалив Панас Ярему, бо вже треба було готуватися виїздити до табору, а його і духу не чутно було.
Взявши два цебра в руки, Андрій подався на розшуки Яреми, і, спустившись до криниці, побачив, як вони з Ольгою стоять, милуючись одне одним.
— Вікторе, годі тобі милуватись. Знай, отримаєш духопеликів від сотенного!
А коли побачив, що Ольга знітилась при цьому, вже люб’язніше озвався до неї:
— Гарній дівці добрий ранок та парубка спозаранок!
Ольга схопила на коромисло дві цеберки і швидко заспішила до своєї хатини.
— Лихий тебе приніс, Андрію! Не встиг і розгледіти мою голубку, а тільки й запримітив, що і сонце засліплює її лик, — сердито озвався Ярема і також подався під горбок.
Треба було поспішати, всім було не до суперечок. Через якийсь час уже були в таборі, і Андрій подався до Гусака, аби об’явитися йому на очі. Побіля сотникового намету товпилися десятники, і Андрій, узрівши Макара Пилипенка, поспішив підійти до нього.
— Пане Макаре, а ми вже й тут, як і домовлялися. Без нас справлялися? — грайливо запитав Андрій, потискуючи руку десятникові.
— Аби добре, синки, — мовив Макар та додав: — Гадаю, довго в Білій Церкві не затримаємось. Палає захід, тиснуть наших ляхи, та не тільки там, скоро про все дізнаєшся!
Андрій, збентежений словами Макара, заспішив до свого гурту, аби доглянути Орлика та налаштувати зброю до можливого виступу.
День минув у клопотах, хлопці й не примітили, як сонце почало хилитися на захід.
— Сонце до заходу, а парубки до дівчат ходу! — підбивав Панас хлопців, що прийшли щойно з річки та давали лад своїм коням.
Ярема, посміхнувшись у відповідь до свого їздового, мовив:
— А ви, дядьку Панасе? Вже й стежка заросла, якою бігали до своєї Килини?
Панас доброзичливо зареготав:
— Було, було, хлопці! Та ген-ген моя Килина і гадки не має, де сьогодні чи завтра буде мріти її Панас…
По цих словах і пішли хлопці до сотенного, умовляти, аби хоч одну нічку Ярема навтішався побаченням з Ольгою, а Андрій за ним як для сторожі. Петро в наметі був сам і, угледівши козаків, сумно промовив:
— Могли б сьогодні до мене й не ходити, звісно, що вночі вас як дідько злиже!
А тоді вже невесело додав:
— Надолужуйте, скоро не до втіхи, покладатимусь на вас… Вранці до каші щоб поспіли, — кивнув їм головою, і їх немов протягом виперло з намету.
Через якийсь час Орлик та Зірочка мчали до міста.
Що тут на них чекали, було помітно, бо тільки подвір’ям загупали кінські копита, з будиночка вибігла Ольга, а за нею — мати.
— До стайні, діти, до стайні! Там травичка коням. А ви вечеряти будете, от під грушкою й посідаємо! — радісно загомоніла Меланка.
Ярема багатозначно поглянув у бік Андрія, і вони заспішили прилаштовувати коней. Закінчивши справу з кіньми, хлопці повагом рушили до столу під грушею, щоправда, Ярема все ж випереджав Андрія. На столі вже парували галушки, присмачені салом, та стояв штоф якоїсь мутнуватої рідини.
— Сьогодні по чарчині, потрішки — не гріх. Не погребуйте, ще з мужем готували заради сватів.
Андрій жартома і мовив:
— Тіточко Меланко, так я і за свата здатний слово мовити, аби лишень ще кого на поміч!
Меланка застигла на мить, а тоді, не даючи хлопцям оговтатись, коли слівце вже вилетіло з вуст Андрія, радісно оповістила:
— Так у мене ж сусід, Олекса. Тільки-но повернувся з обителі… просила його сповістити ігуменю, гріха побоялась!