— Не надто ви поспішали на роботу, комісаре, — іронічно зауважив Штальман. — У вас тут, мабуть, так прийнято. У Відні ж за таке штрафують... Ми цінуємо дисципліну.
Він сердито роздавив свою цигарку, не викуривши її до кінця. Видно, нікотином Штальман уже наситився.
— Що вас привело так рано? — не звернувши уваги на зауваження, запитав Вістович.
— Ось це, — відповів Штальман, кинувши йому на стіл складену вчетверо телеграму.
Комісар розгорнув папірець і пробігся поглядом по двох рядках жахливо скороченого німецького тексту. Зміст його, втім, чоловік зрозумів одразу — у Відні скоєно чергове вбивство. Причому, ще позавчора, а тіло виявили тільки сьогодні вранці, дві-три години тому. Жертва — знову молода дівчина, наречена якогось помічника нотаріуса. Вбито її в той самий жахливий спосіб — ножем. На тілі залишилось більше десятка ран.
— Я вже встиг поговорити з підлеглими по телефону, — мовив Штальман, коли Вістович відклав телеграму. — Столичні газетярі здійняли справжню бурю. Вбивцю нарекли «упирем», оскільки поширились чутки, що, попри численні рани, крові біля жертв майже не було. Не інакше як він її всю випиває... Дурня, звичайно. І писаки — цілковиті ідіоти.
— Але судячи з фото, крові справді небагато, — зауважив комісар.
— Дідько, Вістовичу! Та тому, що зима надворі. Кров погано тече на морозі навіть з таких ран! — зірвався віденець. — Чи ви також будете шукати упиря?!
На кілька хвилин запанувала мовчанка. Штальман спробував заспокоїтись і знову закурив. Самковський зовсім забув про свою роботу і тільки розгублено поглядав то на одного, то на іншого.
— Словом, пора вирушати до Відня, — вже спокійнішим голосом сказав Штальман. — Я виконав ваше прохання, ми досить часу провели в Лемберзі. Чи не так, комісаре?
— Безперечно.
— Чудово. Отже, більше я не зловживатиму львівською гостинністю. Замовлю квитки на сьогоднішній нічний експрес...
— Чи можемо ми вирушити хоча б завтра? — запитав комісар.
— Ви знущаєтесь? — знову закипів Штальман. — Яка, в біса, причина?
— Звичайна бюрократія. Мені потрібно оформити відрядження.
Він глянув на Самковського, і той ствердно кивнув.
— Зробіть це сьогодні, — відрубав віденець. — Я досить узяв на себе ваших проблем. Поворушіть тепер і ви, своїм задом... Сьогодні ввечері вирушаємо, та й по всьому.
Штальман рвучко вийшов з кабінету, гримнувши дверима так, що зі стіни відколовся чималий шматок тиньки. Приголомшений Самковський вкотре звів на Вістовича здивований погляд. Ще ніколи він не бачив, аби хтось дозволяв собі в такий спосіб розмовляти з його шефом. Схоже, що в того настали зовсім не найкращі часи.
— Чи призначили вам уже зустріч з ув'язненим доктором? — запитав комісар, порушуючи незручну мовчанку.
Ад'юнкт заперечливо похитав головою.
— Шкода, чорт забирай... Що ж, піду збиратися в дорогу.
Вістович вийшов слідом за Штальманом, але двері, звісно ж, зачинив за собою обережніше.
В помешканні його нічого не змінилось: було сиро, повітря висіло важке від тютюнового диму, а суш замість обруса прикрашала пляшка недопитої горілки і крихти черствого хліба. Він з насолодою пригадав помешкання Бейли, де все було навпаки. Треба встигнути з нею попрощатись, бо невідомо, скільки часу він проведе у Відні.
— Тільки зустрілися, а вже прощатись, — вголос промовив він. — Сране життя...
Близько п'ятої задзеленчав телефонний апарат.
— Так, — буркнув Вістович, зірвавши з рогачки слухавку.
— Директор поліції Шехтель, — повідомила телефоністка, після чого почулося мерзенне клацання і шипіння.
Перечекавши ці звуки, комісар почув голос шефа:
— Вістовичу?
— Так, слухаю.
— Якого хріна ви не на службі?
— Даруйте... є обставина...
— Я нещодавно вас відновив на посаді! То якого, запитую, хріна ви вдома? Засуньте в дупу собі ту обставину!..
— Пробачте, пане директоре, — з потаємною радістю мовив комісар, сподіваючись, що знайшлася причина, через яку він затримається у Львові. І, як виявилося, не помилився.
— Негайно вирушайте на Коперніка, — наказав Шехтель. — Біля будівлі Дирекції пошти знайшли мертве тіло. Вбивство... Решту самі побачите.
— Буду за десять хвилин, — пообіцяв комісар і поклав слухавку.
Він і справді прибув туди, як і обіцяв. Вбитою виявилась молода жінка. Її оголений труп знайшли просто на хіднику. Поліцейські розганяли роззяв, намагаючись огородити місце злочину. Неподалік стояли Шехтель і Самковський, емоційно розмовляючи між собою. Комісар хутко підійшов до них.