— Чорт забирай, який крупний звір, — не втримався Самковський.
Очевидно, в цю мить, усвідомивши, що вони з шефом схопили Упиря, він знову подумав і про премію, і про підвищення. Їх обох із Вістовичем раптом переповнила шалена радість, притаманна хіба що мисливцям або ж рибалкам.
Вони певний час просто спостерігали за Гольмом, як за впійманою дичиною. Дивилися, як той приходить до тями, озирається на них, мовби намагається вгадати свою подальшу долю. Нарешті, за півгодини Упир заговорив.
— Гру, однак, не закінчено, — промовив він голосом, від якого навіть у поліцейських захолола в жилах кров.
— А ми інакшої думки, — глузливо відповів Самковський, демонструючи йому, свій поліційний револьвер.
— Я це сказав комісару Вістовичу, — повільно сказав Гольм. — Чуєте мене, комісаре?
Той відповів йому поглядом, що, здавалось, міг проткнути Упиря наскрізь.
— Зізнаюсь, сьогодні ви мене переграли, пане Вістовичу. Але, пригадується, одного разу, у львівському підземеллі на березі Полтви, я подарував вам життя, хоч міг убити, — нагадав він. — То чи не буде справедливим з вашого боку віддячити мені зараз тим самим?
Услід за цією реплікою почувся знущальний сміх Самковського.
— Розмріявся, падлюко! — вигукнув він. — Ми тут в жодні ігри не граємо... Хіба в гойдалки! Ха-ха! Я прийду подивитись, як тебе повісять...
Ад'юнкт перевів погляд на Вістовича, очікуючи від нього щонайменше схожої реакції, але той тільки мовчки дивився Упиреві в очі.
— Де Бейла? — похмуро запитав він у Гольма.
— Отож-бо, — сказав той у відповідь. — Тепер поговоримо про найважливіше. Про вашу коханку, комісаре.
— Де вона?
— Скажу при наступній зустрічі.
— Якій іще зустрічі?
— Пропоную оголосити нічиєю сьогоднішню ситуацію і зустрітися в чесному двобої, — мовив Упир, — скажімо, на шаблях. Думаю, ви непогано фехтуєте, пане комісаре, адже в минулому були кавалеристом. Тільки за такої умови я скажу вам, де знаходиться ця жінка... А зараз ви мене відпустите, панове.
— Чого захотів, стерво! — знову реготнув Самковський.
— Мені треба принести їй води... — відчеканив Гольм, — Інакше вона помре від спраги...
— Гаразд, — потойбічним голосом сказав комісар. — Коли й де зустрінемось?
Він подумав, що якби злочинний бургомістр таки повідомив йому, де саме на Замарстинові мешкає цей психопат, зараз у нього вже не було б у руках такого козиря.
— За два дні, поруч руїн замку в Старому Селі, скажімо, о десятій ранку, — відповів Гольм. — Усе вирішимо дуеллю, як вирішувалось у давніші кращі часи.
— Домовились.
Вістович підійшов до нього і розв'язав руки.
— Що в біса ви робите, комісаре? — з жахом промовив Самковський і вчепився йому в лікоть.
Втім, значно дужчий Вістович навіть не зауважив його зусилля.
— Ані руш, чорт забирай!
Ад'юнкт зняв із запобіжника свого «Штайєра».
— Не робіть дурниць, Самковський, — гарячково сказав Вістович, хапаючи того за кисть.
Гримнув постріл, від якого на друзки розлетілась віконна шибка. Коли вони припинили боротись, Франца Гольма в кабінеті вже не було...
Львів, 9 березня 1904 року
— Я думав, ви ідіот, Вістовичу, а ви двічі ідіот...
Комісар уже пошкодував, що погодився зустрітися з шефом.
— Якщо те, що розповів Самковський, правда, то, вочевидь, вам більше не місце в поліції, хоч як би вас не цінували тут...
Шехтель уже заспокоївся, однак іще чверть години тому несамовито кричав.
— Відпустивши того психопата, ви самі скоїли злочин. Це ви розумієте, Вістовичу?
— В мене не було вибору.
— Он як? Хочу вам нагадати, що раніше ви не надто бавились у благородство. Пригадуєте? Чи нагадати вам методи, якими ви послуговувались, щоб добути часом свідчення? Я закрив би цього разу на них очі, якби таким чином ви дізналися в цього скурвисина, де він ховає ту жінку! Чорт забирай, комісаре, та у вас навіть немає певності, чи вона жива...
І, зрозумівши, що сказав зайве, Шехтель за мить пробурмотів:
— Даруйте... Впевнений, що насправді з нею все гаразд.
Запала довга нестерпна мовчанка.
— Звідки ви знаєте, що Упир прийде на зустріч, яку сам же призначив? — першим порушив її шеф львівської поліції.
— Доктор Фройд впевнений у цьому.
— Доктор Фройд! Знову доктор Фройд! Я, між іншим, нічого доброго не чув про цього суб'єкта... Ви, до речі, впевнені, що він сам жодним чином не причетний до цих убивств? Якось вони географічно збігаються з його пересуванням: коли він був у Відні, трупи знаходили там. Щойно він переїхав до Львова, як те саме почалося тут. Я, чесно кажучи, не бачу особливої різниці поміж психами і психіатрами... І доведіть мені зворотне, чорт забирай.