Дерк почув свій голос, що звучав звідкись здалеку.
- Я все ще її люблю, - сказав він.
– Так? Я думаю, ви знаєте, що Гвен… хоча вона сама ніколи не скаже, все ж я думаю… вона теж… Як раніше. Почуття, яких вона ніколи не відчувала до Джаантоні Рів Вулфа Високорідного Айронджейда Вікарі.
Зелене вино виявилося набагато міцнішим, ніж він очікував. Тільки одна склянка, єдина висока склянка, а кімната кружляла, і йому доводилося докладати зусиль для того, щоб сидіти прямо. Дерк т'Ларієн думав. Спочатку йому здавалося, що в промовах Руарка немає сенсу, потім сенсу стало дуже багато. Він пояснив усі. Дерк зрозумів, тепер він знає, що робити. Чи це йому тільки здається? Кімната гойдалася, занурювалась у пітьму, потім знову світлішала, знову темнішала і знову світлішала. Дерк відчував то впевненість, то сумнів. Що він має зробити? Щось… щось для Гвен. Він має докопатися до суті речей, і тоді…
Він підніс руку до чола і відчув крапельки поту під сплутаним волоссям. Руарк завмер, на його обличчі з'явився вираз тривоги.
– Ох! - Вигукнув кімдіссец. - Вам стало погано від вина! Дуже безглуздо з мого боку! Я винен. Зовнішньопланетне вино та авалонський шлунок, так. Їжа допоможе. Ви знаєте, їжа.
Він поспішив із кімнати, зачепивши по дорозі квітку в горщику. Чорне стрілоподібне листя ще довго гойдалося.
Дерк сидів дуже спокійно. Десь далеко він чув брязкіт тарілок і каструль, але не звертав на це уваги. У задумі він зморщив усіяний крапельками поту лоба, намагаючись зосередитися, але це виявилося напрочуд важко. Сенс вислизав від нього, і навіть те, що здавалося зрозумілим, розпливалося в затуманеній свідомості. Мрії прокидалися до життя в міру того, як у його уяві гинули дерева-душителі. Він може здійснити це, розбудити день, покласти край довгому нескінченному заходу сонця і отримати назад свою Джіні, свою Гвіневеру, і вона завжди буде поруч з ним. Так Так!
Коли Руарк повернувся з м'яким сиром, червоними бульбами та гарячим м'ясом, Дерк виглядав уже спокійніше та впевненіше. Він узяв тарілку і почав повільно жувати, майже не слухаючи балачки свого господаря. Він зустрінеться з кавалаанцями за сніданком, поговорить із ними. Постарається з'ясувати, що зможе. Потім він діятиме. Завтра.
– …я не хотів вас образити, – казав Вікарі. - Ви недурна людина, Лорімаар, але в цьому випадку мені ваша поведінка здається нерозумною.
Дерк завмер на порозі, важкі дерев'яні двері, які він штовхнув не замислюючись, широко відчинилися. Вони повернули голови в його бік і дивилися на нього чотирма парами очей. Останнім повернувся Вікарі, коли закінчив фразу. Гвен запросила Дерка на сніданок напередодні ввечері (його одного, бо Руарк і кавалаанці намагалися уникати зустрічей, коли це було можливо), і час був цілком підходящим – нещодавно зійшло сонце. Але він побачив у кімнаті зовсім не те, що чекав.
Їх було четверо у величезній, гучній вітальні. Гвен, непричесана, із заспаними очима, сиділа на покритій шкірою дерев'яній кушетці перед каміном, який, як і раніше, охороняли фантастичні чудовиська. Гарс Джанасек височив за її спиною, схрестивши на грудях руки, а Вікарі та незнайомець стояли один проти одного біля каміна. Усі троє чоловіків мали при собі зброю. На Джанасекі були штани з крагами та сорочка з м'якої темно-сірої тканини з високим коміром та двома рядами чорних залізних гудзиків. Коротший правий рукав його сорочки відкривав погляду масивний залізний браслет, на якому слабо світилося каміння. Одяг Вікарі теж був сірого кольору, але глибокий виріз сорочки без гудзиків доходив майже до пояса, і на його темних волохатих грудях виднівся жадеїтовий медальйон на залізному ланцюжку.
Незнайомець першим заговорив із Дерком. Він стояв спиною до дверей, але обернувся слідом за рештою і насупився. Будучи на цілу голову вище і Вікарі, і Джанасека, він здавався гігантом порівняно з Дерком навіть на відстані кількох метрів. Темряву його засмаги підкреслювала молочна білизна костюма, що виднівся з-під короткого фіолетового плаща. Сіре волосся з білими пасмами спускалося до плечей, обсидіаново-чорні очі на засмаглому обличчі, збородженому зморшками, дивилися вороже. Також пролунав його голос, коли він, окинувши Дерка поглядом, сказав лише одне слово: